8 травня – День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Фото: ілюстративне reporter-ua.com
«Зручна» історія для московітів була, є і буде методом фіктивного об’єднання в неіснуючу імперію.
Путінська влада та пропагандистські ресурси кремля десятиліттями цілеспрямовано знищували пам’ять про внесок України та антигітлерівської коаліції у перемогу над гітлеризмом. «Приватизувавши» таким чином собі всю перемогу в Другій світовій війні, на українців ще й навішали тавро «нацистів».
Наріжним каменем кремлівської пропаганди є вшанування перемоги СРСР у Другій світовій війні як подвигу, який покриває російський народ вічною славою, вважає кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Яна Примаченко. «Історія росії ХХ століття була наповнена подіями невимовного насильства і жаху, які розділяли, а не об’єднували народ: революції, громадянська війна, голод і, за часів Іосіфа Сталіна, державний терор. Але перемога над нацистською Німеччиною, досягнута страшною людською ціною, – це пам’ять, яка об’єднує росіян», – зазначає науковиця.
За словами Яни Примаченко, росія почала використовувати пам’ять про Другу світову війну як інструмент своєї агресії у 2005 році, після Помаранчевої революції. Путін вбачав у перемозі Віктора Ющенка руку Заходу. Кремль сприймав це як приниження і вирішив готувати реванш. Москва почала шукати наратив, який міг би стримати європейський курс України. А також мав би нагадати Заходові, кому той має завдячувати порятунком від нацизму.
Головні підміни
Проміжок часу між 1939 і 1941 роками, коли Радянський Союз був спільником нацистської Німеччини, на росії оминають мовчанкою. Заборонено навіть згадувати, що після початку Другої світової війни у Брестській фортеці перебував генеральний штаб польської армії. Що саме польський гарнізон під командуванням генерала Костянтина Плісовського з 14 по 17 вересня 1939 року обороняв фортецю під час наступу німецької танкової дивізії генерала Гайнца Гудеріана. Захоплені німцями Брест і фортецю, згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа, передали СРСР. Тоді з цієї нагоди в Бресті відбувся спільний парад Вермахту й червоної армії… Доказом цього є численні фото, документи з тих подій.
Георгіївську стрічку вперше запровадили під час російсько-турецької війни 1768-1774 років. А у часи Другої світової її використовували російські організації, що підтримували нацистську Німеччину у боротьбі проти Радянського Союзу. Зокрема, серед георгіївських кавалерів – фінський барон Маннергейм, начальник Головного управління козачих військ Імперського міністерства східних окупованих територій нацистської Німеччини отаман Всевеликого Війська Донського генерал Краснов. Також – бійці російських військових формувань, що воювали у Другій світовій війні на боці Вермахту… Незважаючи на це, з 2000 року у росії цю смугасту стрічку перетворили на пропагандистський проєкт.
Через непокірних українців, які вперто продовжували свій рух до НАТО та ЄС, у кремля виникла потреба виключити українців з переліку переможців Другої світової та нівелювати їхній вклад у знищення нацизму. Путін неодноразово заявляв, що найбільших втрат у «великій вітчизняній війні» зазнала саме росія.
Як стверджує Яна Примаченко, за пів століття, від 1946 року до 1990-го, оцінка радянських втрат змінювалася чотири рази. «Першу цифру – 7 мільйонів загиблих – озвучив Сталін. Друга – 20 мільйонів – ввійшла у «науковий» обіг через Хрущова у 1961 році. Третя – «понад 20 мільйонів» – була озвучена Брежнєвим у його промові з нагоди 20-ліття Перемоги у 1965-му. Фінальне, чинне на сьогодні, число втрат – 27 мільйонів – пов’язане з Горбачовим», – зазначає науковиця.
На початку 1990-х років експерти отримали можливість вільно працювати з даними. Згідно з дослідженнями, у Другій світовій війні взяла участь 61 держава світу, а це – 80% людства. До армій країн-учасниць війни було залучено понад 110 мільйонів солдатів. Загальні втрати військових та цивільного населення під час війни за різними даними становлять від 50 до 75 мільйонів людей. З них приблизно від 8 до 10 мільйонів – українці. Це майже чверть усього тогочасного населення України.
Обрахунки втрат, якими донині активно послуговуються науковці, належать групі російських військових експертів. На їхню думку, основну частину втрат, зрозуміло, складали росіяни як «державоутворюючий народ». Та чи всі росіяни були громадянами ррфср і призивалися із її території?
Крім того, для України війна почалася 15 березня 1939 року битвою на Красному полі. Тоді тисяча українців, боронячи незалежність Карпатської України, вступили в бій з угорцями, які були союзниками нацистської Німеччини.
1 вересня 1939 року 112 тисяч українців у складі Війська Польського стали до герцю з військами Вермахту. Тоді загинуло близько 8 тисяч воїнів, 16 тисяч зазнали поранень. А сотні тисяч українців воювали у лавах червоної армії – брали участь у так званому «визвольному поході» проти Польщі, у захопленні Бессарабії та Північної Буковини, у Зимовій війні з Фінляндією 1939-1940 років. Всі ці втрати росіяни не враховують у загальну статистику і розглядають окремо. Бо кремль не хоче згадувати перший період війни, у котрому СРСР виступав не жертвою, а агресором.
Скільки насправді загинуло українців?
Згідно з підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи НАН України, чисельність населення УРСР за час німецько-радянської війни зменшилася на 10,4 мільйона осіб: із 42,4 мільйона станом на 22 червня 1941 року до 32 мільйонів на 8 травня 1945-го.
Згідно з оцінкою українських істориків, у лавах червоної армії воювало близько 7 мільйонів громадян України. Це становило приблизно 23% від загальної чисельності збройних сил СРСР.
Втрати серед цивільного населення склали 5,2 мільйона померлими: 3 мільйони було вбито, а 2,2 мільйона – це смертність, пов’язана з труднощами воєнної доби. Військові втрати – 3,3 мільйона загиблих. З них 2,8 мільйона військовослужбовців і пів мільйона партизан та ополченців.
Крім того, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, вивезено 550 промислових підприємств, незліченну кількість історичних цінностей. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45% від збитку усього СРСР.
Наприкінці квітня 1945 року, під час Берлінської операції, однією з перших до куполу Рейхстагу дісталась розвідгрупа, у складі якої був українець Степан Орешко. У нагородному листі українського воїна засвідчений факт, що він встановив прапор перемоги над Рейхстагом. В тому ж листі вказується, що Степан Орешко достойний звання Героя Радянського Союзу. Але ані він, ані інші члени розвідгрупи це звання так і не отримали. Сьогодні Степана Орешка майже не пам’ятають.
Відоме фото Євгена Халдея «Прапор перемоги над Рейхстагом» є постановочним. Його зробили 2 травня 1945 року, коли Берлін був під контролем червоної армії. Радянська пропаганда вписала в історію імена Михайла Єгорова і Мелітона Кантарії. При цьому відомо, що разом з ними прапор над Рейхстагом встановлював і українець Олексій Берест. Але його ім’я радянська історія також несправедливо «забула».
Природа російського імперіалізму та його цинічна пропагандистська сутність яскраво проявилася 24 травня 1945 року, через два тижні після капітуляції Німеччини. Тоді на урочистому прийому в кремлі Сталін проголосив доволі промовистий тост: «Я п’ю, насамперед, за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією серед усіх націй, що входять до Радянського Союзу, тому що він заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни». Через 65 років прозвучало дещо подібне, але вже з вуст іншого кривавого диктатора – путіна: «Ми все одно перемогли б у війні. Бо ми – народ переможців… Найбільших втрат у війні зазнала саме ррфср – понад 70%… Війна була виграна насамперед за рахунок ресурсів російської федерації». На жаль про вирішальну роль в перемозі над фашизмом антигітлеровської коаліції, куди входило понад 60 країн, кремлівська пропаганда теж замовчує. А без антигітлерівської коаліції перемога взагалі була б неможлива.
Ці два висловлювання є яскравим прикладом брехні і маніпуляцій – як на фактологічному, так і на моральному рівнях. Адже український народ у Другій світовій війні зазнав одних з найбільших втрат як від окупаційного режиму нацистської Німеччини, так і від комуністичного тоталітарного режиму. Тоді як на території сучасної росії були окупованими лише кілька західних регіонів, територію України нацисти окупували повністю. До того ж по ній двічі прокотився спустошливий каток військових дій – один раз при відступі червоної армії, і вдруге – при її наступі.
