За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Вироби, які декорувала Наталія за допомогою паперових серветок і лаку. Суспільне Хмельницький
Наталя проживає у Хмельницькому геріатричному пансіонаті для ветеранів війни і праці. До цього 26 років пропрацювала у медицині. Роботу довелося покинути через те, що почались проблеми з ходою.
"Років 15 я на візочку. Сюди потрапила чотири з половиною роки назад. Я просто побачила, що не справляюся сама, мені потрібна була стороння допомога. І я наважилася, зібрала документи і ось я тут".
Окрім декупажу Наталя захоплюється поезією. У пансіонаті, розповіла, щодня писала по два вірші.
"Є чотири поетичних збірочки: "Я душу твою сколихнула", "Осінні мелодії", "Я йду до добра і світла" і четверта — "На крилах любові".
Зі слів жінки, був період, коли свою творчість вона поставила на паузу.
"Вірш "Життя любить, коли його живуть" я написала тут. Півтора року пройшло після смерті сина. Дуже не писалося. А потім я написала ось цей вірш, такий гімн життю, я б сказала".
А ще Наталя Аксенченко є членкинею організації людей, що пересуваються у кріслі колісному, "Світ без бар’єрі". Разом із іншими членами грає у петанкЦе вид спорту, де гравці кидають металеві кулі, стоячи в колі, намагаючись розмістити їх якомога ближче до маленької дерев'яної кулі..
"Було, що ми зібралися, граємо. Незнайома жінка підходить і каже: "Ну ви молодці, не сидите по кімнатах, гарний зелений квітень, а ви граєте".
На фото люди з організації “Світ без бар’єрів”, з якими Наталія грає у петанк. Суспільне Хмельницький
Як розповіла Наталя, в житті дотримується єдиного правила: як би не було важко — ніколи не здаватися.
"Краще находити щось позитивне, приємне, чим голову посипати попелом. І я стараюсь ніколи не впадати у відчай. В нашій організації візочників "Світ без бар’єрів" всі такі. Ми просто показуємо, що ми звичайні люди, просто такі умови — на візочку. Радість жити, йти далі, бути між людьми, бути потрібною. Тут теж життя. У нас все добре".
