За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Володимир Репʼюк у студії радіо Суспільне Хмельницький. Суспільне Хмельницький
Ветеран війни Володимир Реп’юк боронив Маруіполь 86 днів, був захоплений у "почесний полон""Почесний полон" — це термін, яким описували вихід українських захисників Маріуполя з заводу "Азовсталь" у травні 2022 року, що передбачав капітуляцію під гарантії міжнародних організацій (Червоний Хрест, ООН) про збереження життя, гуманне поводження та швидкий обмін. На практиці це виявилося російською пасткою, яка не дала привілеїв, а призвела до тривалого ув'язнення, тортур та вбивств. із "Азовсталі""Азовсталь" — це колишній металургійний гігант у Маріуполі, один із найбільших у Європі, зруйнований під час російського вторгнення у 2022 році. Підприємство з повним циклом, що займало 11 кв. км, стало символом героїчного опору українських військових (полк "Азов", ЗСУ, поліція) під час 86-денної оборони Маріуполя та виходу гарнізону у травні 2022 року., пережив російську неволю і повернувся в Україну наприкінці 2024 року. Після реабілітації він вирішив почати життя з нуля — і створив власне тепличне господарство на Хмельниччині.
Свою історію в етері Українського Радіо Хмельницького розповів ветеран війни Володимир Реп’юк.
Де ви народилися і чому вирішили стати військовим?
Я родом із Старокостянтинова. У 2007 році розпочалася моя військова служба — проходив її у Державній прикордонній службі України. Потім перевівся в третій прикордонний загін Луганської області. Після цього був у Донецькій в Першому прикордонному загоні.
Стати військовим був свідомий крок. Надихнуло те, коли мені було 18 років, я саме мав йти на строкову службу. І якось проходив біля Національної академії у Хмельницькому та побачив прикордонників. Дуже вразив їх охайний вигляд. Це стимулювало. З того моменту вирішив стати прикордонником та підписав контракт у академії.
В якому році для вас, як для кадрового військового, розпочалась участь у бойових діях?
Тоді це складно було назвати повноцінними бойовими діями. Розпочалося у квітні 2014 року. Нас з академії відправили в Крим, коли він був анексований, щоб створити пункт пропуску, тобто охорону лінії розмежування. Потім були в Херсонській області три місяці. Далі — ротація, і ми повернулися в академію для проходження служби.
У травні 2018 року я підписав рапорт про переведення в Луганську область. Тоді ще було АТО. Там знаходився до листопада 2021 року. Потім прийняв рішення перевестися в Маріуполь, в Перший прикордонний загін, і з листопада перебував там на службі. Встиг побувати в грудні у відпустці, в січні 2022 року почалися незрозумілі "гойдалки", а в лютому — повномасштабне вторгнення.
Ми приймали перші бої в Маріуполі. Потім на "Азовсталі" в оточенні пробули. Загалом 86 днів там. 15 травня 2022 року ми отримали наказ здатися в полон. І мене "понесло" по Росії.
Спочатку вивезли всіх в Оленівку, де побули три місяці. Потім — в Горлівку, де більше року пробули, потім — у Торез Донецької області, далі — Алтайський край, місто Бійськ, в Сибір завезли.
30 грудня 2024 року обміняли.
Ви стільки часу тримались на "Азовсталі". Як вдавалося і що допомагало?
На Азовсталі не було часу думати. Там в тебе одна мрія була — це виспатися. Ти постійно на бойових, на "еспехах"Виїздах.. Часу та вибору взагалі не було. Або тебе, або ти. Все. Були по групам поділені: прикордонники, Нацгвардія, Азов, ТРО, 36-та та 56-та бригада. В основному на місцях дислокації ніхто не сидів. Ти прийшов з одного виходу, буквально дві-чотири години відпочив, і на іншу "еспеху". І так постійно. Приходиш на бункер відпочити, там була можливість подзвонити рідним через Старлінк, а бувало що і такої можливості не було.
Багато хлопців, які були в полоні говорять, що на території України набагато жорстокіше ставлення було, ніж на території Російської Федерації. Це так?
Я не погоджуюся з цим. Все залежало від колонії. В Оленівці, наприклад, нас просто морили голодом. За три місяці всі хлопці страшенно схудли. Не було сил взагалі. Зранку нам давали дві-три ложки каші, на воді звареної просто без нічого. На обід давали суп якийсь, це чашка просто води, якщо там картоплинка попадеться, то це добре. І все.
За цих три місяці не було навіть сили піднятися на другий поверх. Коли нас виганяли на перевірку, де всіх рахували, то за цих 30-40 хвилин влітку, особливо липень місяць, там до 10 чоловік падали втрачали свідомість від втоми.
В Горлівці трохи краще було харчування. Але там були свої "приколи". Нас туди привезли у вересні 2022 року, і саме перше — нас одразу жорстко побили. Напевно місяць не можна було присісти, бо все синє, аж шкіра полопала. Потім в нас почали речі забирати. Ми виходили з "Азовсталі" повністю екіпірованій в формі. А в Горлівці ми в грудні місяці 2022 року стояли в шортах, в футболках і у шльопанцях.
З Горлівки нас етапували дуже швидко. Зранку сказали збирати речі і на другий день о 5:00 ранку ми були в Торезі. Там нас було десь більше 1000 чоловік. Сказали, що "ваші" наступають. В Торезі була своя специфіка.
Ваші відчуття, коли ви дізнались, що вас обмінюють?
Ніхто не вірив. Нас шість діб возили. Ніхто ж не знав, куди нас везуть. Ми постійно з мішками на голові, очі та руки зав'язані. Тебе просто перекидають. Дуже багато робили такі підстави, що ніби везуть на обмін, розказують людині, що ти їдеш на обмін і просто вивозять. Потім — обмін зірвався, його назад привозять і та сама "прийомка". Знову перезувають, щоб зламати психіку.
Ми не вірили до останнього, що нас обміняють. Всі ці дні нас і возили, і на літаку переміщували, і потягом, і на "зечках", і на машинах, і на автобусах. А коли зняли мішки з голів, розв'язали очі, я побачив кордон, і "Дютіфрі".
"Пацани, Дютіфрі, схоже обмін".
Трошки настрій піднявся, а потім дійсно: це був кордон в Білорусі "Три сестри", нас там обміняли. Тоді прийшла їх представниця Російської Федерації з прав людини: "Что там, у вас всьо хорошо?".
З нами тоді обміняли 188 чи 189 людей.
Які були перші враження після обміну?
Найбільше враження, що запало в пам'ять, це була цукерка "Корівка". Я в житті такої смачної цукерки ніколи не їв. Дали нам по одній і ми її смакували хвилин десять, просто насолоджувались. Така вона смачна була, що просто капець. І коли дали нормальну українську цигарку, і коли я викурив першу, то аж присів.
Потім нас завезли в центр, де переодягли в нормальні речі. Нас привезли з Сибіру в таких тонесеньких штанах, що світяться, бушлат з блохами, без носків. В мене було два кросівка. Один був 45 розміру, а другий — 41. І обидва на ліву ногу були. Це мені такі два кросівки дали.
Де проходили реабілітацію та відновлювалися?
Я був в головному госпіталі Державної прикордонної служби України, потім їздив до Одеси, в Львові був. В Литві був на реабілітації. Десь більше чотирьох місяців покатався, полікувався.
А коли Ви повернулися у Старокостянтинів і почали замислюватися про тепличне господарство?
Коли лікувався, по дозволу була можливість з'їздити на вихідні до батьків. Тоді я починав обдумувати, чим займатися і що далі робити. Думав за кордон виїхати, після полону є така можливість. Потім зрозумів, що нас там ніхто не чекає і треба щось тут робити, в Україні: розвивати економіку, податки платити, робочі місця створювати, починати жити, щось для себе робити.
Спочатку була мрія, за освітою думав своє СТОАвтомайстерня. відкрити в Хмельницькому. Купити ділянку і побудувати хороше СТО. Але зрозумів, що не знайду зараз людей, проаналізувавши ринок.
На свою справу натрапив випадково. Зайшов в магазин купити огірок, побачив ціну і був просто в шоці. Я запитав, звідки овочі, а мені відповіли, що з-за кордону. Думаю, хіба ми гірші, за тих людей, чому у нас в Україні не зробити те саме тепличне господарство і вирощувати ті самі овочі.
Спочатку я розпочав за власні кошти. але врешті прийшло розуміння, що їх бракує.
На які приблизно об'єми ви розраховували тепличне господарство, на свою присадибну ділянку?
Розраховував на ділянку. Потім мені дуже допомогли, сусіди — сім'я Мартинюків. Увійшли в положення і надали мені хату в оренду з правом викупу. Почав використовувати її як приміщення під техніку та під склади. На ділянці біля цієї хати ще встановив теплицю.
На даний момент в мене є 2 тисячі 100 метрів квадратних теплиць. Це три великих теплиці і одна — під розсаду. Планую вирощувати огірки та капусту. І думаю, десь в травні місяці будемо виходити на ринок як в "розріб", так і на "опт".
В яких програмах підтримки для ветеранів ви брали участь?
Мене запросили в "Старкон-Хаб" — це спілка ветеранів. Там познайомився з представником, який мені розповів про грантову програмуКернел (Kernel) активно підтримує локальні громади через свій благодійний фонд "Разом з Kernel", пропонуючи грантові та освітні програми. . В листопаді 2025 року мені зателефонували з Українського Ветеранського Фонду, що я виграв свій перший грант 1,5 мільйона гривень. На ці кошти я придбав великий трактор для заготівлі дров на опалення зимою та подрібнювач для заготівлі щепи.
Потім дізнався про можливість грошової підтримки від БФ "Карітас-Хмельницький". Спочатку я отримав грошову допомогу у розмірі 15 тисяч гривень завдяки їх програмі підтримки для тих, хто після полону. І став учасником їх грантової програми "Агріс-3" і виграв 185 тисяч гривень.
Що придбали на грантові кошти для вашого тепличного господарства?
На цю суму прописав у проєкті вулкани для опалення теплиць, планую придбати 11 вулканів, встановлю їх для опалення теплиць та підготовки кореневої системи рослин. Завдяки цьому можна набагато раніше виходити на ринок і набагато пізніше закривати сезон.
Щодо об'ємів тепличного господарства: хто вам допомагає його доглядати?
На сьогодні це сім'я: батьки та сестра.
В травні місяці 2026 року буде створено два робочих місця. Працевлаштую дві жінки на постійній основі. Хочу доказати людям, що в селі можна заробляти нормальні кошти.
Авторка: Людмила Коваль.
