За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Учасники заходу-зустрічі до Дня батька у Хмельницькому, 21 червня 2026 року. Суспільне Хмельницький
Сьогодні, 21 червня, у Хмельницькому до Дня батька відбувся захід-зустріч, присвячений пам’яті військовослужбовців, які загинули, захищаючи Україну. Подію організували для дружин полеглих захисників, які разом із дітьми проходять непростий шлях втрати. Серед них — жінки, які стали матерями після загибелі чоловіків. В обласному центрі налічується близько 20 таких жінок. Загалом у Хмельницькому понад 800 родин залишилися без батька.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла організаторка заходу Яна Білань.
"Хотілося б згадати всіх татусів, які сьогодні не можуть обійняти своїх дітей, а також усіх дітей, які не можуть обійняти своїх татусів. В Україні сьогодні відзначають День батька, а ми пам’ятаємо наших батьків, які захищали нашу країну. Саме завдяки їм ми маємо можливість відзначати це свято".
На заході були представлені історії батьків, яких уже немає поруч фізично, але які назавжди залишаються частиною своїх родин. Зокрема відбувся показ історії з циклу "Мамо, Тато". Про це розповіла авторка проєкту, журналістка Суспільне Хмельницький Наталія Паляниця. У ньому жінки розповіли про своїх чоловіків, які загинули на війні, та про те, як після втрати їм довелося брати на себе і материнську, і батьківську роль для своїх дітей.
Показ історій із циклу “Мамо, Тато” під час заходу до Дня батька у Хмельницькому, 21 червня 2026 року. Суспільне Хмельницький
Наталія Паляниця зазначила, що у проєкті взяли участь троє дружин загиблих військових, проте цикл історій матиме продовження.
"Цей проєкт про пам’ять, але не лише про пам’ять за загиблим татом, а й про пам’ять, яка продовжує жити в дітях. Це про любов, віру, надію і ту силу, яка дає матерям змогу жити далі, адже кожна з них говорила, що після втрати батька вона стала для дітей і мамою, і татом. Ми попередньо спілкувалися із жінками — вони погодилися публічно розповісти свої історії. Більшість із них, тож проєкт буде продовжено. І це потрібно не лише їм, аби пам’ять зберігалася, а й усьому українському суспільству".
Одна із жінок, які поділилися своєю історією, — мама трьох дітей Тетяна Петраш. Пригадуючи, вона зазначила, що її чоловік загинув понад два роки тому.
"Я ніколи б не хотіла, щоб саме так дізналися про нашу родину, але я сподіваюся, що наша історія когось підтримає та надихне. Наш тато — герой, і я хочу, щоб наші діти пам’ятали його саме так. Любов після смерті не зникає, вона залишається з нами. Сьогодні, коли я дивилася фільм, я дуже наплакалася, тому що минуло два з половиною роки відтоді, як загинув мій чоловік, і я вперше розповідаю історію нашої родини. Я ніколи публічно не говорила про це, не зверталася ні до психолога, ні до когось іншого, тому тут я ніби вилила всю свою душу".
Організаторка заходу Яна Білань під час зустрічі з родинами загиблих військовослужбовців у Хмельницькому, 21 червня 2026 року. Суспільне Хмельницький
Ще одна дружина загиблого військового, яка поділилася своєю історією, — Оксана. Її чоловік загинув у лютому 2026 року, так і не побачивши свою тоді ще ненароджену доньку.
"Рана, як кажуть, ще жива, і розповідати історію трохи важкувато, але все одно хочеться, щоб пам’ять про мого чоловіка зберігалася. Щоб у майбутньому діти бачили, що про їхнього тата пам’ятають, і щоб можна було розповісти, що в нього є маленька донька, яка, на жаль, залишилася без тата — він не встиг її побачити".
Також під час заходу була представлена історія у форматі 20-хвилинного фільму організаторки події Яни Білань. Жінка пригадала момент, коли народжувала дитину, уже знаючи про загибель свого чоловіка.
"Мій чоловік загинув майже три роки тому. Я вже, мабуть, набираюся сил говорити про нього — говорити і не плакати. Дуже хочу об’єднати інших дружин, щоб разом нести цю пам’ять. Фільм — про мене, про той момент, коли я народжувала і вже знала, що мого чоловіка немає. Я розуміла, що виписка з пологового будинку буде для мене важкою. Це фільм пам’яті, згадка про те, як було важко, але я все ж змогла знайти в собі сили. І зараз я хотіла б розповідати й допомагати іншим жінкам знаходити в собі сили та жити далі".
