За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Іван Бурдим підписав контракт із ЗСУ у 2017 році. Іван Бурдим
Жінка пригадала, тоді час для неї зупинився на 1 рік і 8 місяців. Саме стільки її чоловік перебував у російському полоні.
"10 травня мені подзвонила сестра і сказала, що Ваня вийшов на зв'язок, що з ним все добре і він дуже хвилюється, як ми".
За словами Крістіни, 19 травня 2022 року, коли Іван виходив з "Азовсталі" в полон, був її день народження.
"Їсти тоді не було що. Ми з батьком придумали зробити борошно із каші, яку собакам варили. Брали, перекручували її через м'ясорубку і таке в нас було. Я з цієї муки робила коржики. Ми змазували їх варенням, яке в нас тоді ще залишалося. От такий був торт. Свічок не було, бо тоді вже три місяці були без світла. Батько мені запалив паличку, а я сказала: "Хочу смс". Це моє було бажання".
Крістіна розповіла, що майже два роки чоловіка на чоловіка з полону, квітень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
За словами жінки, люди від безвиході брали гуманітарну допомогу від російської сторони. Потім боялись покидати Маріуполь, бо росіяни переконували, що їх в Україні засудять на 10 років за те, що брали допомогу. Крістіна розповіла, що після трьох місяців окупації з трьома дітьми та мамою наважились виїхати.
"Поки ми їхали було близько 90 блокпостівБлокпост — це посилений контрольно-пропускний пункт, який тимчасово встановлюється на в'їздах/виїздах у зони з особливим режимом (воєнний стан, бойові дії) для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів. Це інженерно обладнана ділянка для контролю руху та захисту території, часто здатна до кругової оборони.. Чоловіків витягували, роздягали по пояс та дивилися чи немає відбитків від бронежилета, чи немає татуювань. Моєму старшому сину тоді було 16 років, і всі казали: "Його заберуть, як тільки ти переїдеш кордон з Україною. Залишайся з ним тут, бо його заберуть в тебе на м'ясо". Вони давили морально, психологічно".
Крістіна пригадала, як вони виїхали з окупації.
"Заходить хлопець і каже: "Доброго вечора, ми з України!". І ми всі почали плакати".
Жінка розповіла, що після трьох місяців в окупації без світла, води, тепла та їжі, стала цінувати прості речі.
"Вже немає такого, що шматок хліба буде лежати і я його викину. Я його не викину. Бо для нас хліб тоді був чимось таким святим. Ми в Маріуполі сніг топили, з калюжі брали воду, щоб хоч якась була вода. А коли світла не було, то я вже до цього звикла. Треба все цінувати".
Іван та Крістіна поділились спогадами про початок повномасштабного вторгнення та життя в Маріуполі, квітень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Іван та Крістіна зазначили, що вважають 19 травня символічною датою для їхньої сім'ї.
"А познайомились ми якого числа? На Крістінин день народження. На наступний день, 20 травня, в телефонній розмові мені поставили ультиматум: "Давай або приїжджай, або не приїжджай".
На сьомий день після знайомства, пригадала Крістіна, Іван зізнався їй в коханні. Відтоді, вже шість років вони разом. Саме думки про сім'ю, зазначив Іван, допомагали триматись в полоні.
"Плани будували грандіозні на те, що буде, як ми вийдемо, як ми сім'ї будем витягувати. Найстрашніше було тоді, коли до нас почали підселяти людей з луганського СІЗОСІЗО – це скорочення від "Слідчий ізолятор", установа для тимчасового утримання підозрюваних або обвинувачених до винесення судового вироку.. Ти вже пробув там більше ніж півроку, а він — три місяці. І він їде на обмін, а ти не їдеш. Причому, він просто здався в полон, а ми виходили за наказом головнокомандувача. Ми думали, що нас звільнять, бо ми виконували наказ".
Шеврони та подяки, які Іван зберігає, квітень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Іван Бурдим розповів, що у російському полоні його били за патріотизм.
"Вони там особливо нікуди не цілились. Вони били просто по голові. Я відхватив трохи. Потім прийшов інший дядя, ще більший. Мені було дуже страшно. Я боявся, що може я і доїду на обмін, але те, що в мене знаходиться в черепній коробці, може й не доїхати, бо через вуха вилетить. І цей же ж пояснював, що він не хоче йти на співрацю, бо я "дуже патріот". Мене били за мій патріотизм".
Найбільше, за словами колишнього військовополоненого, били молодь.
"Брали категорію людей до 30 років. Діти, по-факту, яких легше за все зламати. Пенсіонерів можна десь неакуратно вдарити і він "представиться перед Богом"Тут у значенні помре.. І їм за це відповідати. А діти — вони більш витривалі і їх легше зламати. З 20 до 27-28 років вони брали".
Іван Бурдим зазначив, що багатьох хлопців змушували підписувати документи про співпрацю.
"Неодноразово в мене хлопці приходили, а в них спини були повністю сині. Лупили їх і казали: "Підписуй". Хлопці кажуть: "Покажіть хоч, що ми підписуємо". "Ось, що ти в квітні мирне населення не випускав, забарикадував у бункері", — казали. Хлопець каже: "Де?". Йому у відповідь: "На лівому березі Маріуполя". Він каже: "Я був на правому березі. Я виходив з ІллічаМаріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (ММКІ), виходив в полон в березні, я не міг там фізично бути". В результаті сказали йому вийти покурити. Потім завели назад, знову відлупцювали і сказали: "Це, щоб тобі було легше думати. Ми приїдемо через тиждень і, або ти підпишеш цю бумажку, або знайдеш людину, яка підпише".
Іван Бурдим повернувся з полону, до якого потрапив під час оборони Маріуполя. Іван Бурдим
Після полону, за словами чоловіка, важко було спілкуватись з психологами.
"Мене дуже тригерили Тригер (від англ. trigger) — подія, що викликає у людини раптове повторне переживання психологічної травми.психологи. Коли перед тобою сідає дядько і каже: "Розказуй мені все, що було з перших днів війни, скількох ти людей вбив, як над тобою знущалися в полоні. Для мене статус людини "психолог" був тригер. Згодом я побачив, що психологи можуть працювати по-іншому".
Захисник розповів, що все змінило знайомство з програмою "Компас Героя«Компас Героя» — це інноваційна програма психологічної підтримки та реінтеграції для українських ветеранів і ветеранок, яка поєднує 8-денний пригодницький ретрит у горах (походи, кемпінг, арт-терапія) та 10 щотижневих онлайн-зустрічей.".
"Там я побачив, як працює психолог, не відкриваючи черепну коробку і виїдаючи чайною ложечкою мозок, а безпосередньо, коли психолог працює під час подорожі, під час спілкування чи гри".
Саме тому, оговтавшись, зазначив Іван Бурдим, створив громадську організацію "Віра і Дія", де психологи працюють з ветеранами м'яко та ненав'язливо. Не в кабінетах, а в неформальному середовищі: на пікніку, під час риболовлі чи занять спортом.
"Багато є хлопців, реально, у кого при слові "психолог" починається тригер. Вони кажуть: "Ми не хочемо їхати. Все. Ми не готові працювати з психологом". Але, як людина, яка вже пройшла один курс цього "Компасу", я пояснював, що вони навіть не зрозуміють, як з ними працюватиме психолог".
Чоловік розповів, що зараз шукає приміщення для офісу своєї громадської організації, оскільки з дому працювати не дуже зручно.
"На мою думку, не повинно бути так, що я хочу жити в цій країні, але нічого для цього не робити. Набагато легше було б вистояти, якби хоч один представник з кожної сім'ї захищав цю державу".
