За регіональним туризмом в Україні – велике майбутнє. Фото: з особистого архіву Ігоря Байдака
Він розповів про туризм під час війни, виклики сьогодення, потреби, а також проблеми, з якими стикаються .
Багато з нас погодяться, що одні з найяскравіших спогадів пов’язані з подорожами. І не важливо, чи відвідуємо ми нові місця і міста самостійно, з сім’єю чи екскурсійною групою. Нове – це завжди цікаво. Звісно, що, зазвичай, є бажання поїхати кудись далеко та до розрекламованих місць, про які всі говорять та якими всі захоплюються. Проте початок повномасштабного вторгнення вніс свої корективи і у сферу як українського туризму загалом, так і локального зокрема. На тлі цього прийшло розуміння того, що цікаве та надзвичайне може бути і поруч з нами чи у сусідній області. Отже, про туризм як про один із важливих інструментів не тільки відпочинку, але й підтримки своєї країни у такий переломний час – у розмові з хмельничанином та екскурсоводом Ігорем Байдаком.
Зустрічі у центрі Хмельницького, які рятували
Ігор Байдак – екскурсовод зі стажем. Під час зустрічі чоловік згадує, що посвідчення екскурсовода отримав ще у 1979 році в Одесі у піонерському таборі. Отже, цьогоріч він буде святкувати ювілей своєї професійної діяльності – 45 років. Туризм та краєзнавство – не основна його професія, скоріше, як зазначає сам Ігор Байдак, – сенс життя.
Початок війни хмельничанин зустрів у рідному місті та з перших днів добровольцем записався до лав територіальної оборони. Зрозуміло, що в той час кожному було «не до екскурсій»: навколо страх та паніка. Втім, зовсім неочікувано екскурсійна діяльність почала в таких умовах набирати обертів.
«Я казав, добре, що це сталося, але погано, що за таких обставин. У нас за короткий час в місті з’явилося багато переселенців. Та і на постійне проживання, тікаючи від війни, до Хмельницького з Києва приїхала моя колега – пані Юлія. Саме вона перша запропонувала мені разом проводити екскурсії для тих людей, які знайшли прихисток у місті. Зізнаюся, що тоді на цю пропозицію я відреагував не дуже радо: йде війна, танки «під порогом стоять» та і я сам готувався радше обороняти своє місто, а не проводити екскурсії», – згадує Ігор Байдак.
З цією пропозицією чоловік запропонував звернутися до місцевого Центру допомоги внутрішньо переміщеним особам. І ідею там підтримали. Так за кілька тижнів – у березні 2022 року – відбулася перша піша екскурсія середмістям Хмельницького, яка з часом почала тільки набирати популярності серед вимушених гостей міста. Перша, проте доволі масштабна, розповідає екскурсовод, – на ній були присутні 340 людей зі всіх областей України. Для того, щоб було добре чутно його розповідь про історичні аспекти Хмельницького, чоловікові доводилося вилазити на сходи та шукати підвищення.
Одна з піших екскурсій середмістям Хмельницького для внутрішньо переміщених осіб. Фото: з фейсбуку Ігоря Байдака
«Мої знайомі потім розповідали, що збоку це було схоже на організовану акцію протесту. Після цього я зо два тижні не міг розмовляти. Але це стало початком моєї волонтерської діяльності: я почав проводити екскурсії постійно впродовж 8 місяців, двічі на тиждень жителів зі всіх областей України водив центральною частиною Хмельницького, – згадує першу екскурсію після початку війни Ігор Байдак. – Таку екскурсію, коли в одному потоці йдуть українці майже зі всіх областей, більше не зібрати, але я кажу: не дай боже її зібрати знову! Проте тепер у мене безліч друзів і фанатів по всій Україні, деякі з них вже спеціально приїжджають саме до мене на екскурсії зі своїх міст».
За час проведення піших турів по місту, за словами екскурсовода, відбувалося різне. І лунали повітряні тривоги, під час яких група змушена була заходити у бомбосховища, і проведення екскурсій для однієї людини. Але є одне, що хмельничанина тоді вразило: що його розповіді завжди уважно слухали. Саме цей момент і допоміг усвідомити всю важливість проведення таких заходів – люди їх потребували, таким чином не тільки на декілька годин відволікалися від існуючої подекуди важкої реальності, але й єдналися та знаходили нових друзів.
Підвал фортеці замість бомбосховища
Через деякий час поновилася потреба у виїзних екскурсійних турах, продовжує свою розповідь Ігор Миколайович. З одного боку, їх не можна порівняти з «допандемічною» кількістю, проте тенденція на збільшення запитів все ж таки прослідковується. Люди хочуть не тільки відволіктися від побутових проблем, але й відкрити та переосмислити для себе країну, у якій живуть. Виїзні екскурсійні тури зараз здебільшого взяли на себе роль терапії – це стосується сімей з дітьми та військовослужбовців, які знаходяться на лікуванні чи реабілітації у шпиталях. Зрозуміло, що і всім іншим також хочеться зняти таким чином стрес та переключити свою увагу на щось інше.
«Особливо, на мою думку, це стосується сімей з маленькими дітьми, бо зараз, як відомо, саме наші діти більш за все потерпають від навколишніх подій, які пов’язані як з воєнними діями, так і з сімейними трагедіями. Діти України вже, на жаль, травмовані: деякі фізично, більшість – психологічно. І такі поїздки для них також виконують реабілітаційну роль. Бо всі знають, що самі цікаві спогади – зі спільних сімейних чи колективних поїздок. Тому попит на такі подорожі почав відроджуватися саме зараз, бо батьки розуміють цінність такого проведеного часу разом», – говорить Ігор Байдак.
Самчики, Случ, листопад, 2023. Фото: Ігоря Байдака
Популярні екскурсійні напрямки серед «не місцевих» – Чернівці – Кам’янець-Подільський – Хотин та Маліївці, Сутківці чи Межибіж. За словами Ігоря Миколайовича, і Хмельниччина, і західна Україна стає відкриттям для тих, хто вперше знайомиться із цими місцинами. Війна накладає іноді свої правила: траплялися поодинокі випадки, коли група майже не вилазила з бомбосховища, бо цілий день лунав сигнал повітряної тривоги. Але якщо це екскурсійний тур фортецями та замками, додає Ігор Миколайович згодом, то там завжди є де сховатися та все ж таки отримати сформований спогад до своєї скарбнички про те, що ти “ніц не побачив, але цілісінький день провів у підземеллі”.
Літо на Городоччині. Фото: Ігоря Байдака
«Зараз на літо підготуємо щось ще додаткове. Бо, наприклад, якщо про Кам’янець-Подільський чули більшість людей, то Зарваниця для них – зовсім невідома назва. Проте коли вони туди потрапляють – дивуються, що ніхто їм про таке місце раніше не розповідав. До речі, у мене майже до вересня вже заброньовані всі вихідні для екскурсійних турів».
Зберегти не можна знищити (самостійно поставте розділовий знак)
Регіональний туризм, який набирає популярності серед українців зараз, – дуже гарна тенденція для розвитку місцевих громад. Втім, туристи відкривають для себе іншу сторону медалі – локальні історичні пам’ятки, здебільшого, не цінуються, «тримаються на патиках» та бездумно, а іноді і цілеспрямовано, нищяться. За свою екскурсійну діяльність Ігор Байдак був свідком сотні актів вандалізму, коли з групою приїздив у різноманітні місця.
«Я завжди кажу одну річ: це зробив не хтось, а свої. Простий приклад, у нас в Хмельницькому є алея авторських лавочок коло будинку міськради, які свого часу місту подарували підприємці. Одну з них – прикрашену трояндами – викував мій друг Олександр Беляєв. Через деякий час ті троянди магічним способом з тієї лавочки почали одна за одною зникати. Таке місце – також одна з туристичних цікавинок Хмельницького. І це ніяк не було пов’язано з війною, розумієте? – ділиться своїми роздумами хмельничанин Ігор Байдак. – У нас зараз практично гинуть Самчики, не кажучи вже про приватні палаци, які також або знаходяться в сумному стані, або взагалі нікому не потрібні. В деяких місцях можна побачити, як історичні пам’ятки в буквальному сенсі тримаються на патиках – патиками підпирають елементи архітектури, які відпадають».
Тенденція такого ставлення до свого зберігалася впродовж багатьох років, зізнається він. Туристи відверто дивуються занедбаному станові архітектурних пам’яток в Антонінах. За словами екскурсовода, навіть і розрекламовані пам’ятки та міста мають такі самі проблеми: зараз місцями «падає історичний Кам’янець», бо необхідно комплексно вирішувати такі питання, а не «латати те, що необхідно залатати».
Палац в Антонінах, вересень, 2023. Фото: Ігоря Байдака
«Я маю надію, що Перемога принесе не тільки незалежність та свободу, а також допоможе розпочати процес усвідомлення себе та своєї ідентичності, а також навчить людей потрібному ставленню до господи, в якій ми всі з вами живемо. Тим паче, що за повних два роки військової агресії ворог долучився до знищення десятків, якщо не сотень історичних та архітектурних пам’яток українців. А до цього періоду свої «корективи» у культурну спадщину України внесла свого часу славнозвісна радянська влада. Звісно, у наш час вже немає такого відкритого варварства та руйнування свого, але є ще багато спірних моментів. Незаконні забудови, бездумне знесення різних пам’яток, навмисне занедбання окремих історичних будівель, щоб потім вони не підлягали відновленню та були придатні для знищення. Я вже не кажу про екологічну складову природних заповідників. Проте зараз у нас ще залишилося, що показати та подивитися, тому наскільки можливо в таких умовах, будемо діяти».
Особливості екскурсій для військових
Пропозицію провести екскурсію для військових, які перебували на той момент у шпиталі Хмельницького, Ігор Байдак також отримав від друзів. Багато деталей розповідати він не став, проте наголосив, що ці тури для нього були особливі, тому що потребували іншого підходу у спілкуванні. Зазвичай, розповіді про історичне надбання міста з такими слухачами виходять більш «повільними», зазначає чоловік, бо у групі є ті, хто пересувається за допомогою милиць або візка. Це необхідно було враховувати. Одна з ситуацій навчила також звернути увагу на те, що люди, які повернулися з війни, мають і психологічні особливості. На одній із перших екскурсій для військових, згадує Ігор Миколайович, йому довелося перепросити за сказані необдумано слова. Третє питання, з яким волонтери стикнулися безпосередньо вже після завершення екскурсії – неможливість потрапити на спільний обід у закладах Хмельницького, бо, зазвичай, таким чином волонтери хотіли віддячити захисникам.
«Тоді ми помітили, що хлопці свого часу готові були віддати і своє здоров’я, і втратили частину тіла, а до багатьох закладів вони навіть не можуть потрапити – елементарно, немає можливості та умов для того, щоб люди просто заїхали на візку всередину. Така ж сама ситуація складається і у деяких музеях. І в цьому є своя специфіка, бо військові не дуже полюбляють, коли їм допомагають, основний для них пріоритет – вони можуть та хочуть зробити це самостійно», – розповідає Ігор Байдак.
Одна з піших екскурсій для військових, які перебували на лікуванні і реабілітації у міському шпиталі. Квітень, 2022. Фото: з фейсбуку Ігоря Байдака
Хмельничанин розповідає історію, яка трапилася в одному з реабілітаційних центрів для хижих тварин з хлопчиком, який був у інвалідному візку. На вході до парку стоїть турнікет, потрапити через нього всередину дитині було неможливо. Тоді дитину з візком 6 чоловіків змогли підняти та «перенести» через “вертушку”. З військовими таке – не пройде, зізнається.
«Це не про неможливість то зробити, а про те, що для наших захисників така дія по відношенню до них неприпустима. І таких непристосованих мість чимало… Звісно, не всюди таке, але з доступністю трохи біда», – зазначає Ігор Байдак.
Декілька разів хмельничанин виступав у шпиталях перед захисниками, – читав свої вірші та гуморески з авторської книги «Байдактар». І зустрічав від воїнів ту саму щирість та невимовну силу, яку часто помічав під час екскурсій.
«Мене завжди надихала та щирість, з якою наші військові, попри пройдені випробування, поводяться. Там навіть відповідь на привітання «Слава Україні!» від них звучить максимально відверто з жагою до життя. Такому повчитися необхідно насправді пересічним, які ходять на двох ногах. Ну і присутність специфічного гумору, який допомагає справлятися з труднощами. І для мене вони найкращі слухачі», – говорить Ігор Миколайович.
Майже невідомими стежками рідного краю
«Мої улюблені туристи-активісти – маріупольці, і я нарахував, що кожних два тижні ми великими групами виїжджали з ними у подорожі. Надивилися всього – від Львова до Острога. Ось ми з ними наразі запланували знову велику поїздку в Бережани на Тернопільщину», – так розпочинає свою відповідь на завершальне питання про майбутні екскурсійні тури Ігор Байдак.
У цьому туристичному сезоні чоловік вирішив зробити акцент на маловідомих великому колу людей місцях Хмельниччини. Чому? Бо на цій землі є багато цікавих історичних, мальовничих та культурних місць, які можуть багато розповісти про життя краю та патріотичне виховання майбутніх поколінь. Додатковим фактором є те, що такі подорожі не займають багато часу та не потребують значних грошових витрат, а по якості не поступаються європейським екскурсійним турам. Дієва формула: затрати мінімальні, результат максимальний не тільки для себе, але й для тієї громади, яка буде приймати туристів, розповідає екскурсовод. Чоловік впевнений, що починати пізнавати світ потрібно із того місця, де ти живеш.
В особливому ряду, звичайно, стоїть Дністер у будь-яку пору року. Влітку, наприклад, дуже популярними є прогулянки по Дністровському каньйону на теплоході. Величі та красі цієї річки дивуються навіть ті, хто все життя споглядав Дніпро у рідному місті.
Дністер на прикінці літа 2023 року. Фото: Ігоря Байдака
«Дністровський каньйон – найбільший у Європі, який захоплює своєю мальовничістю – всі ці скелі, водопади, велика кількість птахів, знаменита дністровська юшка в поєднанні із цікавими розповідями. Ми цей напрямок також будемо розвивати. До речі, в захваті від цього місця і туристи з Європи. Я колись мав змогу порівняти каньйон у Македонії з нашим. Зрозуміло, шо український набагато більший. В літню пору також їздимо на голубі озера та водоспади, щоб бути ближче до води».
Зараз хмельничанин займається розробкою маршрутів для креативного туризму. До прикладу, є ідея скласти гастрономічний тур Хмельниччиною, бо за останні роки в області з’явилися можливості дегустувати не тільки зіньковські ковбаси, але й багато різноманітної продукції. Власні виноробні, сироварні, теплиці, равликові ферми… Як не дивно, каже, але з початком війни кількість приватних фермерських господарств зростає в геометричній прогресії. Так, здебільшого це бажання людей, які втратили все і вимушені були шукати прихисток в іншій області України, знайти справу, яка би приносила гроші. Але з тим – це також про вдалий початок розвитку для сільських громад: у дії формула – «свій до свого по своє». Як зазначає Ігор Байдак під час розмови, це не тільки буде смачно та самобутньо, але й підтримає приватні невеликі господарства у їх розвитку.
«Ми завжди, чомусь, дивимося кудись далі, а краси свого краю здебільшого не помічаємо. От в цьому і полягає моя місія, щоб люди помітили «у нашому саду розквітлу вишневу гілку». Тому, наприклад, на кожне своє день народження у квітні я висаджую кілька дерев у місті, у мене для цього навіть є розроблений план. Я тепер свідомо вибираю місця для посадки, щоб ніхто не зміг то викопати чи якось по-іншому знищити. В цьому році буду висаджувати кілька дерев на території садочка «Білочка» у Хмельницькому, а також у дворі одного з навчальних закладів. Раніше висаджував по одному, тепер зрозумів, що треба трохи прискоритися. Ось у цьому і вбачаю свою місію та хочу більшій кількості українців показати красу нашої країни».
