За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Наталія Камінська разом з чоловіком Валерієм, 2022. Наталія Камінська
"Завдяки чоловікові в мене з'явилося шосте почуття. На відстані відчуваєш, коли людині добре, а коли важко". Про те, як кохання дає сили боротися, чекати, мріяти та будувати майбутнє в етері Українського Радіо Хмельницького розповіла дружина військового Наталія Камінська.
Молодший сержант Валерій Камінський познайомився з майбутньою дружиною Наталією в соцмережах. Чоловік першим наважився їй написати. Так все і почалось. Валерій та Наталія обмінювалися думками, підтримували одне одного, могли годинами обговорювати книги, фільми, українську історію. Їхні розмови стали першим кроком до знайомства, а згодом це переросло у кохання.
"Він знайшов мою сторінку в соцмережі. Мене одразу вразило те, що він звертався на "ви". Я відкрила його профіль і побачила фото у військовій формі. Потім він написав, що з перших днів повномасштабної війни добровольцем пішов захищати Батьківщину: з травня 2022 року він фактично постійно на фронті. У нашому з ним спілкуванні мене зачепило те, що він дуже начитаний, і навіть перше його питання до мене було про книги. У наш час, коли всі лише в мережах, це було так незвично… Він обожнює фентезі, книги жахів, його улюблений автор — Стівен Кінг, а зараз він читає й українських письменників, особливо тих, що з діаспори і "Розстріляне відродження". В нього глибокі пізнання з історії, хоча він сам не історик".
Наталія Камінська разом з чоловіком Валерієм, 2024. Наталія Камінська
Пропозиція руки і серця стала ще одним визначальним кроком у їхніх стосунках, хоча й відбулася на відстані. У реальному житті пара вперше зустрілась у Вознесенську, що на Миколаївщині. Одружились у Хмельницькому, весілля було скромним, але надзвичайно щирим.
"Ми вже декілька місяців спілкувалися телефоном, а одного разу він просто спитав: "Чи не хочеш стати моєю дружиною?" Я кажу: "А можна я трохи подумаю". Минуло хвилин п’ять, і я сказала, що тільки "за". Пригадую, як чоловік вперше подзвонив мені на камеру, а я була не готова: ніякого мейкапа, нічого. Я сиділа, читала книжку і думаю, чи брати той телефон, чи не брати. А наше перше побачення було не у Хмельницькому, а у Вознесенську. Я хвилювалася, бо це була прифронтова зона, але він зустрів мене з орхідеями – моїми улюбленими квітами, хоча я йому про це ніколи не казала… Тоді я точно зрозуміла – це моя людина. Таке було враження, що ми просто довго не бачилися, а тут зустрілися і знаємо один одного вже багато-багато років. Ми не могли наговоритися. Потім він приїжджав в Хмельницький. 22 жовтня 2022 року ми офіційно зареєстрували наш шлюб. Ніяких урочистостей, ніяких святкових столів ми не робили, це відкладається, все після перемоги".
За роки повномасштабної війни Валерій побував на різних "гарячих" ділянках фронту: на Харківщині, Миколаївщині, Донеччині. Попри власні страхи й тривоги, Наталія завжди підтримує чоловіка, приїздить до нього, адже розуміє: захист рідної землі для коханого – справа честі.
"Я вже все об'їздила: Лиман, Барвінкове, Святогірськ, Слов'янськ… Коли чоловік каже зранку, що є можливість приїхати на два дні, то до вечора все кидаєш, збираєш сумку і в потяг або в автобус, їдеш туди. Я зловила себе на думці, що коли тривога лунає у Хмельницькому, то з'являється панічний страх, особливо ввечері, не знаєш, що очікувати, а коли поруч з чоловіком, навіть там, коли були й "прильоти", і вибухи, то якось навіть не так страшно. Завдяки чоловікові в мене навіть з'явилося якесь шосте чуття, інтуїція. В нас був такий випадок, коли з ним не було зв'язку, мені вночі наснився жахливий сон: навколо все палає і вибухає. І коли чоловік зателефонував, я все розповіла. А він каже, що в ту ніч у них було дуже гаряче, дуже гатили. Ось так, на відстані відчуваєш, коли людині добре, а коли важко".
Подружжя Камінських, 2024. Наталія Камінська
За цей час подружжя виробило для себе маленькі ритуали, які допомагають зберігати стосунки на відстані. Короткі повідомлення з теплими словами стали невід'ємною частиною їхніх днів. Це нагадує їм про міцність їхнього кохання, навіть коли навколо лунають вибухи. Війна багато чого навчила Наталію. Вона зрозуміла цінність кожного моменту, важливість підтримки і єдності навіть у найважчі часи.
"Одне, що я зараз не люблю, це математичний знак плюс, от не люблю я плюси! Просто коли є, наприклад, "добрий ранок" в телефоні, то вже настрій підіймається, а коли людину почула, це взагалі! Кожен дзвінок – це як маленьке свято. Кожне повідомлення – це радість. Але коли зв’язку немає, серце завмирає…. Зв'язок іноді зникає на п’ять чи більше днів, і тоді щовечора прислухаєшся, здригаючись від дзвінка… Не можу передати, як це тривожно… Підтримка обов'язкова: і з боку чоловіка, і з мого боку. Я йому завжди кажу, я не можу повністю тебе зрозуміти, я намагаюсь зрозуміти, намагаюсь підтримати словом. Хочу, щоб він відчував, що його з нетерпінням чекають вдома. Я завжди чоловіка прошу, щоб він мені розповідав весь негатив. Краще хай на мене цей негатив піде, я його перенесу, ніж він буде в собі його тримати. Потрібно писати, казати слова підтримки".
Наталія мріє разом з чоловіком про те, що колись вони зможуть відновити своє життя у вільній Україні. Вони вже мають план на мирний час, який допоможе їм будувати спільне щасливе життя.
"Мріємо поїхати разом на відпочинок. Він хоче до Грузії, бо там дуже цікаво і колоритно. Але спершу – хочеться просто спокою, щоб відновитися, щоб усе погане залишити в минулому".
Авторка: Інна Ніколаєва
