За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Ірини Тимощук на акції в столиці, травень 2025, Київ. Ірина Тимощук
У родині жительки Старокостянтинова, що на Хмельниччині, Ірини Тимощук троє чоловіків зникли безвісти — зять та двоє племінників. Зять Володимир востаннє виходив на звʼязок 17 листопада 2024 року, коли перебував на Донеччині. Через два тижні в Курській області від російського FPV-дрону згорів племінник Олександр, поки чекають підтвердження через ДНК-тест. З грудня 2022 року нічого не відомо про ще одного племінника Сергія, який служив у Луганській області.
Більше про героїв Суспільному розповіла Ірина Тимощук.
За її словами, Володимир 2001 року народження. Чоловік родом з Покровська Донецької області. З дитинства захоплювався футболом, вболівав за донецький "Шахтар".
"Дуже любив комп'ютерні ігри. Вільно їздить на велосипеді та скейті. Любив з бабусею подорожувати. Вова дуже любить природу. Вони з дружиною, моєю донькою, завжди їздили на відпочинок в гори. Він там зробив пропозицію руки і серця. Дуже любить квіти. Мені дарував завжди троянди, щоб можна було посадити, садив їх сам. Любить дуже тварин, в нас є 2 собачки. Вова дуже відповідальний, ніколи не запізнювався нікуди. В душі ще дитина, бо йому тільки 24 роки".
Ірина з донькою на акції в обласному центрі, лютий 2025, Хмельницький. Ірина Тимощук
У 2020 році Володимир сам вирішив піти на строкову службу в армію. Тоді у 18 років він мріяв бути військовим офіцером.
Хоча міг далі працювати на шахті. Підростаючи, він бачив тоді і "референдум" в 2014 році, і вже тоді розумів, що треба захищати Україну. У квітні 2022 у нього мала бути демобілізація, але почалося повномасштабне вторгнення. Вони їздили на укріплення Києва. В 2023 році підписав ще один контракт, бо хотів пов'язати своє життя з військовою справою.
Володимир був старшим мобільної вогневої групи. 5 листопада 2024 року чоловіка перевели в 71 окрему єгерську бригаду, у складі якої захищав країну на Курахівському напрямку Донецької області.
Я просила, щоб не йшов. Він мені сказав: "Мамо, я не хочу, щоб мої діти колись були ізгоями, як вони будуть дивитись іншим дітям в очі. Я маю допомогти хлопцям, щоб не дійшли до мого міста. Я хочу бачити Україну квітучою, а не руїни. Я хочу, щоб замінили Сашу, бо він 3 роки без відпустки". Я памʼятаю його перший вихід на бойове завдання, він дуже хвилювався, але був впевнений, що повернеться з нього.
Донька Вероніка на заході в столиці, квітень 2025, Київ. Ірина Тимощук
Володимир з дружиною мріяли про дачу поблизу природи та доньку. Після перемоги хотіли разом подорожувати Європою.
"Мій син романтик. Перед пропозицею руки і серця купив каблучку, всім показав, крім Вероніки. Заховав її далеко, щоб не знайшла. В Буковелі на оглядовому колесі зробив сюрприз, подарував каблучку. Сам розгубився, бо не міг сказати, що і як. Все вийшло з другої спроби".
Вероніка на акції в обласному центрі, березень 2025, Хмельницький. Ірина Тимощук
За словами Ірини, її зять багато розповідав про війну. Його засмучувало, що він не може поїхати на батьківщину в Покровськ Донецької області.
"Завжди казав, що ми сильні і Україна переможе, що нас не зламати. Боявся за нас. Як справжній чоловік, оберігав від усього поганого. Перед самим виїздом Вова зробив сюрприз. Подзвонили з служби доставки, щоб Вероніка вийшла, бо їй щось прийшло. Вона сказала, що це помилка і нічого не замовляла, але вийшла. Доставка привезла величезний букет троянд і запитала, чи знає від кого це. Вона заплакала і сказала: "Це від чоловіка". Їй передали такі слова: "Ваш чоловік їде на Схід вас захищати, але знайте, він вас дуже сильно кохає!" Це були останні квіти від Вови. Він завжди дарував квіти для нас!
Остання розмова з Володимиром була 17 листопада 24 року. Він розповів, що готується до виходу на позицію для виконання бойового завдання.
"Переживав, але обіцяв, що все буде добре. Казав, що до 20 листопада вийде на зв'язок, бо 21 листопада його дружина захищала магістерську, і він мав підтримати її. 21 листопада він так і не вийшов на зв'язок. Вероніка написала на номер, який лишив їй Вова. Ми їхали з Хмельницького додому і прийшло голосове повідомлення: "Вибачте, сталась така ситуація, але ваш Вова загинув". Це було дуже страшно. Я не знаю, як ми доїхали додому. Вова мій зять-син. Я навіть не можу назвати його зятем. Для нього я мама, а для мене він мій синочок. Вова — це мої крила, моя душа і моє серце. Якби мені сказали куди йти, то я би бігла, щоб повернути свою дитину додому".
Ірина з донькою Веронікою після цієї звістки звернулися в ТЦК та СП, аби дізнатися якусь інформацію про Володимира, там ще нічого про це не знали. Далі жінки телефонували на гарячу лінію бригади, там їм повідомили, що військовій частині не надавали інформацію, що Володимир загинув.
"Через декілька днів подзвонили, щоб ми приїхали за сповіщенням. Весь цей час ми молились і просили Бога, щоб це була не правда і щоб Вова знайшовся. Обдзвонювали всі лікарні і шпиталі. На жаль, всюди говорили, що такий не поступав. Побратим розповів, що коли були на позиції, то Вову поранило, вони викликали евакуацію і чекали довго, декілька днів, але так і не приїхали за ними. В них розрядились рації і побратим поповз за евакуацією сам. На ту позицію зайшли росіяни, де лишався мій син ще з одним пораненим побратимом. Точна доля їхня не відома".
У родині Ірини троє чоловіків зникли безвісти, березень 2025, Хмельниччина. Ірина Тимощук
Впродовж цих семи місяців пошуків, розповіла Ірина, час ніби зупинився. Вона з донькою відвідує акції на підтримку військовополонених та безвісти зниклих обласного центру та столиці, приїжджає на зустрічі з державними органами в Хмельницький та Київ. Жінки шукають в соцмережах в російських спільнотах фотографії Володимира, які б підтвердили, що захисник зараз перебуває у полоні.
"На одному відео в Telegram-каналі знайшли, як наших взяли в полон. Думаєм, що там є наш Вова. Облич не видно, бо була ніч, але по датам сходиться і по населеному пункті приблизно теж. Ми впевненні, що там є наш Вова і чекаємо тільки з полону. Невідомість вбиває, але і є віра в краще. Ми будем шукати стільки, скільки треба і знайдем. Будемо боротись доти, поки не повернем додому живого. Кожна думка про те, де моя дитина, який його стан, чи він їв, чи надали йому допомогу".
Троянди на клумбі в Ірини, червень 2025, Хмельниччина. Ірина Тимощук
Ірина розповіла, щоб перемкнути думки вона доглядає за клумбою.
"Відволікаюсь зараз своїми квітами, тими, що син садив. У мене є більше, ніж 100 кущів троянд. Фотографую для Вови, щоб нічого не пропустити. Статус "безвісти зниклий" — дуже страшний, бо невідомість вбиває. Але водночас і дає надію на краще. Не всіх показує та сторона і, на жаль, дуже багатьох не підтверджує. Життя на автоматі, тому що без дитини життя нема взагалі. Ми все робим для того, щоб знайти і повернути його. Кожна хвилина нашого життя — це думка про Вову. Наша мета повернути його живим додому! Його дружина так бореться за нього, як ніхто. Останні обміни і домовленості дають велику надію, що ми повернемо свого Вову додому, так як він входить в категорію "всі до 25 років і важкопоранені".
У грудні 2022 року в Луганській області зник безвісти племінник Ірини — Сергій. За її словами, інформації, де наразі перебуває військовослужбовець, не було.
"Моя боротьба за кожного почалась ще в кінці 2022 року. Їздила також на різні акції і зустрічі. Сергій сам пішов, коли прийшла повістка. Казав: "Хто, як не ми маємо захистити країну". Сергій гарний господар, купив собі дім і планував одружитись. Розраховував сам на себе завжди. Були розмови між побратимами, що він у полоні, але офіційного підтвердження немає. З Сергієм зникли ще 16 побратимів, тільки 2 за збігом ДНК поховали, про решту — тиша. Чекаємо на його повернення додому живим!"
Ще один племінник Ірини зараз вважається безвісти зниклим. Жінка розповіла, Олександр добровільно долучився до війська у перший день повномасштабного вторгнення.
"Саша не сховався. Сказав: "Я маю йти, щоб ви жили спокійно". Він мав дві вищі освіти. Любив свою родину, дбав про матусю, бо вона його виховувала одна. З дитинства був дуже дисциплінованим і старанним. Гарно навчався і допомагав мамі у всьому. Саша — справжній патріот і герой!"
Олександ виконував бойові завдання на Запорізькому, Авдіївському, Покровському та Курському напрямках, липень 2023, Донеччина. Ірина Тимощук
Олександ виконував бойові завдання на Запорізькому, Авдіївському та Покровському напрямках. Отримав поранення, а після відновлення одразу повернувся на фронт.
"Про війну ніколи не розповідав, бо дуже боявся нас засмутити. Все тримав в собі. Мав великі плани на майбутнє. Цього літа хотів одружитись, бо познайомився з дівчиною, яка запала йому в душу. Але замість весілля, ми готуємось до похорону. Коли зник безвісті наш Вова, 20 листопада 2024 року, ми просили Сашу, щоб він повертався додому, бо вже така біда сталася. Він сказав: "Ви що? Я ніколи не лишу побратимів. Хіба ви не розумієте, що якщо кожен лишить ось так позиції, то війна прийде в наші домівки в прямому сенсі".
Олександр був мінометником у 47 окремій механізованій бригаді “Маґура”, жовтень 2023, Донеччина. Ірина Тимощук"Скільки б не просили, він відмовився. Рівно через 2 тижні після того, як зник Вова, ввечері привезли сповіщення, що зник безвісти Саша. Додзвонившись до командирів, ми дізналися найстрашніше, що можна було почути, — це те, що він загинув. Це був вирок. Єдинна дитина у мами була і в мить її не стало. Таке навіть ворогу не побажаєш. Так, як тіло обгоріло і треба чекати експертизу ДНК, то він вважається безвісти зниклим. Ми знаємо, де його тіло, але не можемо похоронити, поки не буде офіційного підтвердження".
Олександр був мінометником у 47 окремій механізованій бригаді "Маґура".
"Ми навіть не знали, що він їздить на бойові завдання (БЗ) в Курську область, бо він все казав, що це військова таємниця, і нам не потрібно це знати, щоб менше хвилювались. Саша з побратимами їхав на БЗ, в їхню машину влучив FPV-дрон. З пʼяти хлопців вижив один водій. З його слів, він завдячує своїм життям нашому Саші. Бо він закрив його собою. В нього було дуже велике серце. Він міг так вчинити, бо останнє віддавав тим, хто цього потребував. Він пожертвував своїм життям заради побратима і всіх нас! Саша мріяв про багато квітів на подвір'ї свого дому, то зараз ми саджаємо там квіти, яких він, на жаль, не побачить. Ми чекаємо нашого героя додому, щоб гідно провести в останню путь".
За словами Ірини, Олександр мріяв про велику родину та дітей. Разом з дівчиною планували подорожувати світом, хотів бачити Україну вільну від росіян.
"Ми так довго чекаємо, що інколи думаємо, що це страшний сон, ми прокинемось, і наші хлопці нам подзвонять, скажуть, що живі".
