За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Іван Яковенко — учасник Революції Гідності, він захищав нашу країну на Сході під час АТО, серпнень 2022, Запоріжжя. Діана Яковенко
Хмельничанин Іван Яковенко — учасник Революції Гідності, він захищав нашу країну на Сході під час АТО. Після повномасштабного вторгнення чоловік брав участь в боях на Київщині, Донеччині та Запорізькій області. У лютому 2023 року Іван зник безвісти. Два роки рідні шукали його серед полонених, проте в травні 2025 року співпало ДНК. За його результатами сімʼю сповістили про загибель захисника.
Про це Суспільному розповіла донька героя Діана Яковенко.
Іван Яковенка добровільно долучився до війська періоду АТО, травень 2018, Хмельниччина. Діана Яковенко
Іван Яковенко народився 26 серпня 1981 року в Хмельницькому. Він здобув освіту за спеціальністю складальника верху взуття та оператора конвеєрної лінії. У 18 років його призвали в армію, а в 20 — підписав контракт на військову службу на посаду водія артилерійського дивізіону.
За словами його дружини Ганни Яковенко, у 2014 році Іван був учасником Революції Гідності, яка відбувалася в столиці.
"Коли розпочалася Революція Гідності, мій чоловік сказав, що я маю там бути. Ми маємо відстоювати свою гідність і свою честь", — розповіла Ганна Яковенко.
У 2014 році Іван був учасником Революції Гідності, травень 2015, Хмельниччина. Діана Яковенко
У 2020 році Іван підписав контракт із 44 окремою артилерійською бригадою на посаду водія-електрика. Згодом чоловік захищав нашу країну на Донеччині та Луганщині під час АТО.
"Дуже сильно пам'ятаю, як я була маленькою, я планувала сховати всі ключі вдома, щоб тато тільки не йшов на війну. Та він неодноразово казав: "Там воюють діти. І я йду, як за вас, так і за них", — розповіла донька героя.
У цивільному житті чоловік був чоботарем. Він ремонтував і реставрував взуття, а також створював його за індивідуальними замовленнями.
"Іван займався улюбленою справою. Це дійсно було його і хобі, і роюота, і улюблена справа. Багато людей можуть сказати, що він мав золоті руки. А найбільший відпочинок для нього — це рибалка. Він не просту полюбляв, а зимову. Він відпочивав, міг переключитися. Казав: "Ти просто цього не розумієш. Колись тобі також було б добре зі мною так порибачити".
Донька Івана згадує, він любив проводити дозвілля в колі сімʼї.
"Це могли бути або лише ми: я, мій молодший брат, мама і тато. Або ми могли поїхати до його мами в село. Тато також любив звичайні прогулянки на природі. Якщо є якийсь гарний краєвид, скоріше за все, тато просто затримається і полюбується цим всім. Також тато мав, скажімо, професійне хобі. Він полюбляв покращувати свою кваліфікацію, свої вміння. Він для взуття міг виготовляти власноруч шкіряні вироби у вигляді квіток, або у вигляді будь-чого. Тато справді був майстром на всі руки", — розповіла Діана Яковенко.
Іван з донькою Діаною на залізничному вокзалі обласного центру, листопад 2021, Хмельниччина. Діана Яковенко
За її словами, Іван не був суворим батьком. Він міг поділитися порадою з дітьми. Каже, робив багато, аби вони любили Україну.
"Він нас дуже багато чому навчив. Він нам з моїм молодшим братом прививав любов до тваринок, повагу до всіх і кожного. Він прививав те, що допомагати потрібно і не потрібно нічого очікувати взамін. Він також прививав нам патріотизм з самого дитинства, як я пам'ятаю. Тато був дуже доброю людиною . Він завжди захищав своїх дітей, завжди намагався підтримувати так, як він міг. Я пам'ятаю, коли в мене були проблеми в школі, я приходила додому і в мене якась була маленька істерика, і я плакала, що я всім на зло стану кращою. А до мене тато так тихо підійшов, сів і сказав, що не треба нікому на зло. Робив добро собі і цим він багато чому дійсно навчив", — розповіла Діана Яковенко.
Іван з донькою Діаною на залізничному вокзалі обласного центру, листопад 2021, Хмельниччина. Діана Яковенко
Дружина героя Ганна Яковенко згадує, саме чоловік повідпомий їй про те, що почалася війна.
"Була 6:00 ранку, він мені зателефонував і питає: "Ти бачила, що відбувається?". Я кажу: "Та ні, я тільки прокинулась". Він каже: "Аня, розпочалася війна. Я виїжджаю. Поки не знаю, який буде напрямок, але прошу тебе: "Бережи себе і бережи наших дітей".
У 2022 році, після повномасштабного вторгнення росіян, чоловік брав участь в боях на Київщині, Запорізькій та Донецькій областях. Служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді.
"У грудні 2022 року тато закрив собою молодого бійця під час обстрілів. Тоді він прийняв уламки на себе, отримав осколкове поранення кисті лівої руки. Це було біля населеного пункту Білогорівка на Донеччині. Після реабілітації, 10 лютого 2023 року, мій тато знову пішов на фронт. Свою позицію нам пояснив так : «У мене є прекрасна дружина та двоє чудових дітей. Я трохи вже пожив і побачив життя, у мене є все, що я так хотів. А там – воюють діти, які ще життя не бачили і не мають продовження роду. Я йду захищати вас і їх", — розповіла донька героя.
Іван служив у 44 окремій аеромобільній бригаді, травень 2022, Житомирщина. Діана Яковенко
За словами Діани, напередодні загибелі говорила з Іваном по телефону кілька хвилин. Тоді тривоги й відчуття, що чує тата востаннє в дівчини не було.
"Все було, як зазвичай. Під час останньої розмови, ми питали один в одного лише звичайні буденні питання, типу, "як ти?", "можливо, щось потрібно відправити?", "як самопочуття?". Проте мені дуже сильно запам'яталася наша передостання розмова. Вона тривала майже годину. Ми тоді дуже багато жартували. Я часто згадую ту нашу розмову. В мене його сміх так і не виходить з голови. Тоді ми дійсно з ним дуже гарно і щиро поговорили, як батько з донькою, як просто друзі.
А після останньої розмови мені було дивно, що вже декілька днів він не телефонує і не пише ні мені, ні мамі. Але я чекала цього дзвінка. Я сподівалася, що він всеодно набере, просто можливо затримка по роботі", — розповіла Діана Яковенко.
27 лютого 2023 року сімʼю Яковенків повідомили, що під час виконання бойового завдання поблизу Білогорівки Донецької області 25 лютого зник безвісти Іван. Військовослужбовці вказали, що це сталося під час штурму противника, коли росіяни обстрілювали з мінометної та стрілецької зброї.
"Коли прийшло сповіщення про його зникнення, ми всі сподівалися, що він живий. Не тільки ми, а ще його побратими, друзі, і певні родичі. Всі знали тата, як воїна старого, з великим досвідом. Всі знали його, як мужнього і того, хто вміє вчасно та правильно вчиняти. Ми сподівались, що просто немає мережі, що десь переховується через обстріли. Навіть його друг казав, що він як дзиґа: "Я думав, він викрутиться із всього".
Іван біля річки Дністер, жовтень 2018, Хмельниччина. Діана Яковенко
Протягом 26 місяців та 15 днів ми тримались за віру в краще. Ми шукали його, чекали вдома. Пітримували і нас, і допомагали шукати всі, хто знав мого батька – побратими, родичі, куми, друзі та просто небайдужі. Проте, на превеликий жаль, дива не сталось. 10 травня 2025 року було офіційно підтверджено його загибель за результатами експертизи ДНК", — розповіла Діана Яковенко.
Дружина Івана згадує, понад два роки був довгий період невідомості. Не було жодної інформації за цей час про чоловіка.
"Вся родина сподівалася, що він живий. Думали, що можливо в полоні, тому що коли нам принесли сповіщення, що чоловік зник безвісті, після того у нього двічі вмикався його телефон, виходив на зв'язок, але знову був поза зоною. Тому надія була на краще. Пошуки тривали 26 місяців. Важких 26 місяців, тому що, коли взагалі немає інформації і ти не знаєш, куди тобі ще звернутися, куди ще написати, що робити. Я їздила на зустрічі з різними представниками, які займаються пошуком. Їздила на акції. Коли немає взагалі інформації — це дуже складно, — розповіла дружина Ганна Яковенко.
Після початку повномасштабного вторгення росіян донька Діана виїхала на заробітки. Каже, на відстані було дуже важко підтримувати рідних.
"Це зовсім не те, ніж коли ти підтримуєш поруч. Всі ми дуже сильно старалися. Мама дуже багато чого зробила в Україні, а я — за кордоном. Я зверталася в адміністрації, питала контаки волонтерів, організацій, які могли б допомогти з пошуком тата. Я писала до "Червоного Хреста" та ООН із запитами про допомогу в пошуках. Коли я повернулася в Україну, ходила разом з мамою на акції. Так само шукали його в списках полонених. Та більше всього ми дуже сильно його чекали вдома", — розповіла Діана.
Донька згадує, Іван планув придбати нове авто, мріяв про онуків та дружню родину.
"Неодноразово тато мені розповідав, що він дуже сильно хоче бути молодим дідом, щоб він ще міг гратися з внуками і мати змогу за ними бігати. Тато дуже сильно хотів, щоб його дітей все складалося і в плані освіти, і в плані життєвих планів. Хотів, щоб наша сім'я ставала все більшою, але при цьому так і само сильно трималася купці, тобто була дружньою і підтримуючою".
14 травня 2025 року поховали захисника на Алеї Слави у Хмельницькому.
"Іван був доброю, щирою людиною. Він завжди мене підтримував і допомагав. Був випадок, коли мій чоловік витягувати дитину з-під коліс машини. Був обід на роботі, він вийшов на вулицю. Якраз біля перехрестя загорілося зелене світло, дорогу переходив маленький школярик. Машина, яка їхала не встигла затормозити вчасно, хлопчик потрапив під машину. Мій чоловік, без роздумів, кинувся витягувати дитину. Я вважаю, не всі люди можуть так миттєво зреагувати. Тоді я була дуже рада, що мій чоловік витягнув дитину з-під машини і, що з ним усе було гаразд", — розповіла дружина Івана.
"Найбільш приємні спогади про тата — коли ми разом з сім'єю відпочивали десь на природі. Тоді тато ще зовсім маленького братика вчив, як рибалити. Ми багато тоді сміялися. Дуже мені згадуються наші сімейні застілля. Тато просто обожнював бути в сімейному колі. Він дійсно цим насолоджувався. У дитинстві я справді була татова принцеса. У мене дуже багато різних спогадів з ним є. Він підтримував, він міг пожартувати. Було багато і смішних моментів, і безліч моментів про які ще можна дуже довго розповідати", — розповіла донька Івана.
