За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Футболіст Адальберт Руснак, 2023, Хмельницький . Фото: Хмельницький національний університет
77-річний Адальберт Руснак – футболіст, викладач Хмельницького національного університету. Упродовж майже семи років професійно займався футболом, грав на позиції захисника. Після важкої травми завершив спортивну кар’єру і розпочав викладацьку діяльність. Більш як 20 років грав на чемпіонаті області з футболу серед аматорів. У всесвітній день футболу, який відзначають 10 грудня, Адальберт Руснак розповів Суспільне Хмельницький про деталі своєї спортивної кар'єри, сучасні проблеми у футбольній сфері й те, чому не вважає себе тренером.
Чому почали займатись футболом?
У містечку Тячів Закарпатської області, звідки я родом, більшість дітей займались лише футболом. Я проживав приблизно за 30 метрів від стадіону. Тому ми грали у нього з ранку до вечора, коли мали вільний час. Батькам було зручно, бачили, що займаюсь корисною справою.
Як трапилось, що переїхали на Хмельниччину?
Майже усі мої вчителі навчались у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (ред. зараз Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Один із них – Степан Андрійович Талапко, який був футболістом, розповідав про кам’янець-подільську футбольну команду. Мене ці розповіді зацікавили, захотів піти його стежиною.
Розкажіть про першу команду, за яку грали
1965 року я вступив у Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Саме тоді створювали інститутську футбольну команду "Буревісник". 110 футболістів претендували на те, щоб туди потрапити, відбір тривав 3-4 дні. З першого курсу пройшло 6 людей, але у "Буревіснику" закріпився тільки я. Того ж року ми стали чемпіонами області. Завдяки цьому мали право взяти участь у вихідних іграх з хмельницьким "Динамо". Переможець у наступному році мав представляти Хмельниччину серед команд майстрів класу БКлас Б – статус команди майстрів, що отримувала заробітну плату, триразове харчування, надавала гравцям безплатну екіпіровку. Але ми програли у двох іграх, тому наша мрія не стала реальністю.
Який гол запам’ятався найбільше?
Я виконував амплуа захисника, тому забивав небагато голів. З 1968 року грав за Кам’янець-Подільську команду майстрів класу Б "Поділля". 1969 року проходив матч "Поділля" — "Спартак" (Івано-Франківськ). На воротах був Мирослав Ступар, відомий суддя, арбітр. На останній хвилині гри я забив йому м’яч. Ми виграли 1:0. Це я запам’ятав на усе життя. Було дуже багато радості.
Яка гра принесла незабутні враження?
Ми з командою "Динамо" (Хмельницький) 1973 року виграли три гри на виїзді. Грали з "Локомотивом" (Донецьк), "Шахтарем" (Горлівка) і "Металургом" (Маріуполь). У моїй кар’єрі це було вперше, щоб вдалось виграти на чужому полі. Складність гри не вдома полягає у тому, що суддівство не завжди якісне. Крім того, вболівальники тиснуть, впливаючи на психологічний стан гравців.
Адальберт Руснак у складі команди “Динамо” (Хмельницький), 1973. Фото: Адальберт Руснак
Граючи на позиції захисника, яку пораду дасте цій категорії гравців?
Тренер хмельницького "Динамо" Євген Пилипович Лемешко до захисників звертався так: "Шановні захисники, прошу вас дуже зосереджено грати в один-два дотики, ніякої метушні; тоді ми можемо зіграти 0-0, а якщо заб’ємо м’яч, то можемо і виграти". Я вважаю, що на грі треба бути зосередженим від першої до останньої хвилини, поки суддя не дав свисток, що закінчився матч. Захисник — це той, хто грає 90 хвилин, а не 89. За одну хвилину можна десь відвернутись і команда програє.
Чому обрали викладацьку, а не тренерську діяльність?
1974 року закінчив професійну кар’єру футболіста через важку травму. Почав працювати у Хмельницькому технологічному інституті побутового обслуговування (ред. зараз Хмельницький національний університет). Тоді моє завдання було — зібрати талановитих студентів і створити футбольну команду. Я ніколи не вважав себе тренером. Я викладач, тренерство — це одна четверта моєї загальної роботи, адже займаюсь навчальною, науковою, методичною діяльностями. Я ніколи не мав амбіцій стати тренером, щоб зранку до вечора займатись футболом. Були пропозиції тренувати команду, але я відмовлявся. Майже 50 років працюю на одному місці. Мені подобається робота викладача, бо вона різнобічна.
Адальберт Руснак з командою “Універ” Хмельницького національного університету, 2002. Фото: Адальберт Руснак
Яким має бути сучасний український футболіст?
Я виховую своїх студентів у дусі патріотизму. Якщо ти навчаєшся, наприклад, у Хмельницькому національному університеті, то маєш бути патріотом цього навчального закладу. Якщо захищаєш честь міста, то повинен бути патріотом міста. І так на кожному рівні. Також футболіст має бути відповідальним, віддаватись справі на всі сто відсотків. Тому я вимагаю від студентів, щоб вони максимально виконували свої функції на футбольному полі. Не всі можуть грати за збірну України, але на кожному щаблі, де виступаєш, маєш робити максимум, щоб бути чистим перед собою і тими, хто тебе оточує.
Які є проблеми у сучасному українському футболі?
Мені не подобається зимовий період, коли треба йти на стадіон за мінусової температури. Це не для нашого клімату. Коли я грав футбол, то ми закінчували сезон на початку листопада у південних областях України. У нас не готові всі поля, щоб був підігрів, освітлення. Мені не до вподоби, що є президенти футбольних клубів, які керують тренерським складом. Звичайно, президент футбольного клубу дає фінансування, тому вимагає результат. Коли він вказує, хто має грати, а хто ні, це вже не його компетентність. Я спілкуюсь з тренерами, то їм незручно у таких умовах працювати, коли не враховують їхню думку.
Які недоліки є у футболі на рівні Хмельницької області?
На рівні області мені не подобається, що у містах регіону немає команд. Наприклад, Кам’янець-Подільський не виставляє на чемпіонат області команди. Вони тільки беруть участь серед ветеранів. Шепетівка, Старокостянтинів також не мають команди, це неправильно. Парадокс, що села мають свої команди, а міста — ні. Головна складність пов’язана з тим, що необхідно шукати спонсорів. Але які ж ресурси у місті, а які у селі. Не знаю, як цю проблему вирішити. Я сам пройшов етап, коли треба було шукати спонсорів для університетської команди, мені це вдавалось.
