За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Чин прощання із захисником у Хмельницькому, 28 листопада 2025 року. Суспільне Хмельницький
Сьогодні, 28 листопада, у Хмельницькому попрощалися із 38-річним Русланом Суюнджевим, який загинув на Купʼянському напрямку, та із 20-річним Дмитром Звездою, який загинув поблизу Краматорська. Життя обох обірвалося унаслідок влучання російських дронів.
Про це розповіли рідні та побратими захисників.
Руслан Суюнджев народився 17 липня 1987 року у Криму. Виріс у багатодітній сім’ї. Працював, допомагав мамі, підтримував близьких. Ще до війни переїхав із Криму, але не встиг оформити прописку у місті. На фронт пішов добровольцем, розповіла двоюрідна сестра матері та тітка захисника — Віра.
"Він приїхав сюди з Криму, ще не був оформлений, але сказав мамі: "Я піду". І наступного дня пішов добровольцем", — пригадала Віра.
Руслан Суюнджев. Суспільне Хмельницький
Після навчання в Яворові його одразу відправили на передову. За словами тітки Руслана, його командир був дуже вправним і Руслан завжди наголошував, що йому пощастило зі старшим.
Режим служби був важким, але він тримався, зазначила тітка Руслана: "Тиждень — на нулі, тиждень — відпочинок. На ті кілька днів він приїжджав додому, висипався і знову їхав. Завжди казав мамі: "Все буде добре".
Остання розмова стала особливою, пригадала двоюрідна сестра матері, Віра: "Він був засмучений. Мама каже: "Русланчику, тримайся". А він: "Мамо, все буде добре. Переселяйтеся в мою кімнату, не тісніться. Я повернусь, куплю собі однокімнатну. Нам вистачить. Сказав мамі — все буде добре. А наступного дня його не стало".
Хрещений Руслана — Юрій Тарташник — розповів, що згадує Руслана як тихого, домашнього хлопця, який ніколи не уникав роботи: "Працював на будівництві, на фабриці, допомагав мамі. Батько рано зник із життя, тож він з дитинства тягнувся до відповідальності. Дуже порядний був".
Любив футбол, багато часу проводив із друзями. Коли почалася війна, рішення Руслана піти на війну стало несподіваним: "Я не знаю точно, мобілізували чи сам пішов. Він був домашній. Але пішов. І вже три роки десь служив".
Хрещений додав, що Руслан мріяв про прості речі: власне житло, сім’ю, спокій після війни: "Казав: "Відслужу, куплю собі житло". Мав дівчину, мабуть. Мрів уже про майбутнє."
Прощання у Свято-Георгієвському храмі з Русланом Суюнджевим, 28 листопада 2025 року, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
Побратим "Арес" розповів, що Руслан служив від початку повномасштабного вторгнення. А вони познайомилися із формуванням бригади — наприкінці 2022 року. Руслан був навідником 2С1 у 116-й окремій механізованій бригаді.
"Він відразу виділявся. Упертий до неможливості — якщо щось задумав, робив це до кінця і по-своєму. Але дуже добрий, спокійний. І справжній професіонал", — пригадав побратим "Арес".
За його словами, Руслан став одним із найкращих навідників підрозділу. Його розрахунок називали найточнішим.
"Його навіть хотіли забрати в іншу частину — настільки він був сильним навідником. Але командир не віддав", — додав "Арес".
У мирному житті Руслан захоплювався спортом, зазначив "Арес". Турник став його улюбленим викликом: "Він постійно тренувався. Хвалився, що знову зробив "вихід на дві", навіть відео показував. Його рекорд — якщо не помиляюсь, сім разів. Завдяки тій впертості".
Зі слів побратима "Ареса", Руслан служив на Запорізькому напрямку, а пізніше — на Харківському. Там і загинув — на Куп’янському напрямку, під час ротації, коли автомобіль потрапив під удар FPV-дрона. Тоді загинули двоє бійців, включно із Русланом, а ще троє — отримали сильні контузії. Сталося це 23 листопада 2025 року.
Люди стали на коліно перед полеглим захисником, створивши коридор пошани, 28 листопада 2025 року, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
Дмитро Звезда народився 25 січня 2005 року. Не встиг навіть попрацювати за фахом — навчався у політехнічному інституті, закінчив два курси, паралельно волонтерив та складав дрони. Він дуже хотів бути корисним на фронті. І, коли вирішив піти воювати, двічі прийшов у Хмельницькому до військкомату. Там йому відмовили, пригадала тітка Дмитра — Валентина.
"Він два рази приходив у воєнкомат — йому дали відмову. Тоді він поїхав у Київ. І там вже пішов добровольцем", — розповіла його тітка Валентина.
Дмитро, попри молодий вік, не дописував собі роки — поїхав туди, де йому не відмовлять. У Києві зміг підписати контракт. На той момент йому щойно виповнилось девʼятнадцять років, це було у 2024 році, зазначила Валентина.
Дмитро Звезда. Суспільне Хмельницький
За її словами, рішення йти на війну було для нього внутрішньою позицією: "Його всі відмовляли. У нього ж брат був на позиції. Брат казав: "Не йди". А він відповідав: "А як я буду в очі дивитися, коли ти воюєш? Чому ти можеш, а я ні? Ти ж мій брат. Чим я гірший?", — пригадала Валентина.
Після навчання Дмитра направили на Донецький напрямок. Він служив снайпером. Там, поблизу Краматорська, 20 листопада 2025 року він загинув, розповіла його тітка.
"Їх просто накрило. У бліндаж залетів дрон, і осколками їх", — пригадала Валентина.
Тітка Валентина розповіла, що згадує Дмитра як світлого та розумного хлопця: "Він був енергійним і, можливо, спортом займався. Це була дитина всебічно розвинена. Був характерним: як щось задумав, то йшов до кінця".
За словами Валентини, у нього залишилися мама, батько і старший брат, який продовжує служити.
Поховали героїв на Алеї Слави кладовища мікрорайону Ракове у Хмельницькому.
