За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Надпис у книзі про безвісти зниклого Віталія. Вікторія Хільченко
Віталій із Хмельниччини у 2022 році добровільно пішов захищати Батьківщину. Тримав оборону Києва, Донецька та Луганська. Зник безвісти військовий 25 червня 2022 року на Луганському напрямку, що стало для його родини очікуванням без відповідей. Для колишньої дружини Вікторії — точкою, з якої почалася громадська діяльність: акції на підтримку родин зниклих безвісти, книги памʼяті та символи, що нагадують про тих, кого досі шукають.
Історію захисника та свою історію боротьби та очікування Вікторія Хільченко розповіла Суспільне Хмельницький.
За словами жінки, Віталій народився 26 грудня 1985 року у Хмельницькому. Після закінчення школи вступив у Київський професійний коледж залізничного транспорту. Пізніше — Український державний університет залізничного транспорту у Харкові. Проходив службу у 10-ї гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс".
"Віталій спокійний та врівноважений. Любить плавання та відпочинок на природі. Завжди прийде на допомогу. Навіть і у свій останній бій, після якого зник безвісти. Легко знаходить спільну мову з усіма. Любить смачно поїсти і цукерки "Тузя".
Вікторія на акції на підтримку безвісти зниклих та полонених воїнів у столиці, Київ. Вікторія Хільченко
Вікторія розповіла, що пошуки зниклого безвісти розпочинаються після отримання сповіщення. Але їх розпочалися до того. Крайній раз на зв'язок чоловік виходив 8 червня 2022 року зранку.
"Сказав, що вийшли з бою, у них друге день народження. Відпочине і перетелефонує ввечері. Але не подзвонив. На наступний день уже звʼязку з ним не було".
Новорічна іграшка на ялинці в честь безвісти зниклого військового, Хмельницький. Вікторія Хільченко
Жінка розповіла, що їй приснився сон у ніч з 24 на 25 червня.
"Віталій просить прийти до нього додому і принести йому води. Коли я прийшла, була обурена і шокована, тому що це було щось схоже на підвал чи землянку, погріб, де були лише одні двері і все. Я запитала: "Чому він тут?". Він відповів: "Таке помешкання дали, хоча мали дати краще". Я запитала, чи він тут сам живе, а він відповів: "Мав би жити сам, але зі мною ще двоє хлопців". Я простягла йому пляшку з водою, а він мені — жменю полуниці".
Після пробудження Вікторія пригадала, що почала телефонувати на гарячу лінію бригади, щоб з чоловіком зв'язалися по рації. За деякий час їй перетелефонували та повідомили, що чоловік не вийшов із бою.
"Через деякий час мені подзвонили і сказали що він не вийшов із бою. Говорили , не хвилюватися , що він вийде з іншою бригадою , але з часом стало зрозуміло що він зник безвісти . Коли я сама висовувала якісь варіанти як він і де, мені сказали що він залишився в оточенні ворога".
Вікторія тримає плакат із закликом на акції у Хмельницькому “Поверніть героїв з полону. Знайдіть безвісти зниклих”. Вікторія Хільченко
Вікторія розповіла про те, що їй відомо з приводу зникнення колишнього чоловіка безвісти.
"25 червня приблизно о 05:30 він провів побратима до евакуації, а сам повертався до ще двох хлопців. І звʼязок з ними зник. Вони зникли безвісти. Я знаходила рідних усіх, хто зник того дня на тому напрямку — це Луганська область, населений пункт Вовчояворівка. Але ніхто не мав ніякої інформації. Усі мають статус зниклого безвісти і поки що ніхто з полону не повернувся".
На Віталія чекають двоє його дітей — донька Ліана та син Лєв: "Моя підтримка — це мої діти. Це їх тато, і я обов'язково його знайду".
30 червня відзначають Міжнародний день зниклих безвісти під час війни. За словами Вікторії, вони завжди придумують щось оригінальне, аби привернути увагу більшості людей до проблеми зниклих безвісти воїнів та в цілому людей.
Окрім участі в акціях на підтримку родин зниклих безвісти та військовополонених, пояснила Вікторія, вона долучилася до всеукраїнських ініціатив, які через символи памʼяті нагадують про тих, кого досі шукають.
Зниклі безвісти — це не просто статус. Це люди, які жили серед нас. У кожного з них є родина, дім, діти, які чекають".
Вишитий рушник на підтримку 10-ї бригади “Едельвейс”, Хмельниччина. Вікторія Хільченко
Однією з таких ініціатив став проєкт "Рушник", започаткований дівчатами з об’єднання "Берегині роду". У межах акції громади вишивають рушники за своїх зниклих безвісти та полонених воїнів. Перша виставка відбулася у Києві, нині рушники подорожують громадами України. Попередньо у квітні експозицію планують представити і в Хмельницькому, пригадала жінка.
За словами Вікторії, Хмельницька громада теж долучилася до ініціативи, однак вона вирішила вишити окремий рушник для військових 10-ї гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" від себе.
"Вишивала окремий рушник нашої бригади. Мені так було краще, комфортніше. Я хотіла передати за всіх наших рідних саме з 10-ї бригади “Едельвейс”, що ми їх шукаємо, ми їх чекаємо. І, тим самим, внести також маленьку частинку себе в історії цього проєкту".
Акція, на якій її учасники тримають найбільший в Україні прапор з фотографіями зниклих безвісти та військовополонених. Вікторія Хільченко
Вікторія розповіла, що також бере участь у масштабних акціях навколо найбільшого в Україні прапора з фотографіями зниклих безвісти та військовополонених. Полотно завдовжки 170 метрів налічує понад чотири тисячі фото військових з усіх регіонів країни.
"Ми ось так їздимо по великих містах, організовуємо найбільші, наймасштабніші акції стосовно цього прапора. Люди доєднуються. За проханням додати ще фото до прапора було прийнято рішення Мар’яноюІніціаторка створення прапору., що буде продовження цього прапору. Фото я свого рідного також подавала. Тому це теж така маленька історія. І, наскільки мені відомо, так само, як і книги, Мар’яна хоче по закінченню передати до Музею війни".
Наразі існує два таких прапори: один подорожує Україною, інший — за кордоном. За словами Вікторії, один із них планують уперше розгорнути у Стамбулі.
"Там буде розгорнутий український прапор з нашими хлопцями. Це також дуже велика подія, важлива для нас, для України та усіх захисників".
Так виглядає примірник під назвою “Книга надії”. Вікторія Хільченко
Окремим напрямком діяльності Вікторії Хільченко стали книги памʼяті, які жінка почала створювати для родин зниклих безвісти та полонених, пояснила жінка. Спочатку була одна — "Книга надії".
" Мені прийшла ідея порожньої книги, яка є символом життя. І "Книга надії" — це життя наших хлопців, яке стоїть на паузі, тому що ми не знаємо де вони і що з ними. Я продумала колір та формат книги. Вона називається саме так, тому що наше життя є як чиста книга, коли людина народжується. Ми розуміємо, що чисті сторінки – це кожен день, коли людина пише і записує свою історію. Я запропонувала кожному, хто чекає, написати декілька слів любові та поваги своєму рідному. Наші хлопці пишуть історію на передовій, а ми пишемо її тут. За них ми пишемо цю історію. Щоб наші діти, онуки, правнуки, перечитуючи цю книгу, розуміли і поважали історію. Знали, скільки болю і страждань переживали прості люди".
За словами Вікторії, вперше "Книга надії" була розгорнута для заповнення у Хмельницькому.
"Коли я поїхала із цією книгою до Києва, я зрозуміла масштаб людей, скільки насправді скільки охочих є її заповнити, і розуміла, що однієї книги не вистачить. Було прийнято рішення, щоб створити ще дві книги: "Книгу віри" та "Книгу любові". Тобто як три сестри".
Записки із текстом, які люди хочуть, щоб були у книгах, Хмельниччина. Вікторія Хільченко
Попри те, на тому нічого не зупинилося, тому що людей було все більше і більше. У всіх додатках, у всіх месенджерах, зі слів Вікторії, люди писали листи, що хочуть хоча б декілька слів додати про свого рідного.
"І мені довелося зробити другу частину книг. Тому наразі книг є шість. Коли буде дописана остання книга, я, на жаль, більше приймати листів не буду. У нас більше 100 тисяч зниклих безвісти та полонених, тому по закінченню книги вони будуть передані до музею, а потім я планую зробити електронний варіант, щоб родини могли подивитися, побачити свій запис, свого рідного".
Як виглядають зовнішньо книги, ідея яких належить Вікторії. Вікторія Хільченко
Вікторія розповіла, як виглядають її книги і чому обрала саме такі кольори.
"Книга надії" має чорну оксамитову обкладинку із блакитним надписом. Символічно, бо чорно-блакитний, блакитно-білий чи чорно-білий — це кольори зниклих безвісти, пояснила Вікторія. "Книга віри" — блакитна, по тому ж принципі, як прапор. А книга любові має білий колір".
У майбутньому, за її словами, вона планує видати книги друком, аби родини мали фізичну памʼять про своїх близьких.
