За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Аня та Дмитро Костареві, Хмельниччина. Аня Костарева
Хмельничанка Аня Костарева — людина з ДЦП, дружина загиблого воїна Дмитра Костарева, пригадала, що почали зустрічатися з майбутнім чоловіком під час війни. Це було три роки тому. Гадала при першому побаченні, що хлопець одразу покине її через захворювання на церебральний параліч, але Діма покохав дівчину. Піклувався про неї та усіляко допомагав.
"Він був дуже гарним, добрим та щирим. Пам'ятаю, як ми почали зустрічатися, він завів мене в магазин одягу та взуття. Каже: "Вибирай, що хочеш". Мені тоді було трохи не зручно. Він мені купив одяг, взуття. Це було дуже мило", — розповіла Аня.
Подружжя Дмитра та Ані, Хмельниччина. Аня Костарева
За словами Ані, її чоловік родом з Донбасу. В дитинстві з батьками переїхав на Хмельниччину. У 2024 році 16 листопада Дмитра мобілізували. Служив у 47-й окремій механізованій бригаді "Маґура", воював на Курському та Сумському напрямках. Під час відпустки пара побралася.
"Ми з Дімою не бачилися сім місяців. Я його чекала. Було дуже важко, але дочекалася. 30 травня 2025 року приїхав у відпустку. 9 липня того ж року ми з ним розписалися. І були щасливі. 17 липня поїхав назад на службу. І десь через два-три тижні він загинув. Двоє хлопців вижили, були дуже важко поранені. А Діма потрапив в самий епіцентр. 4 серпня 2025 року ми поховали його на Алеї Слави (ред. — у Хмельницькому)", — розповіла Аня.
Захисник України Дмитро Костарев. Аня Костарева
Жінка розповіла, що ходить до могили чоловіка.
"Ходжу до нього, плачу, буває, і кажу: "Привіт, Котусику". Коли він загинув, вже після похорону, я з ним дуже часто говорила вдома через фотографію. Казала, куди йду, що роблю. Часто заходила у наше листування, дивилася чи він написав, чи ні", — пригадала жінка.
Аня в обіймах Дмитра, який її цілує, Хмельниччина. Аня Костарева
Дмитро Костарев загинув 29 липня 2025 року у селі Павлівка Сумської області під час виконання бойового завдання, пояснила Аня. Йому назавжди залишилось 36 років.
"Без нього спочатку дуже було важко. Мені зараз важко так само. Я не хотіла жити взагалі. Сиділа і в стелю дивилася, лежала, плакала. Потім, як я дізналася про центр психологічної підтримки "Разом з тобою"Центр "RAZOM з тобою" — це мережа безкоштовної психологічної підтримки для українців, чиє життя змінилося через війну. Проєкт БФ "Разом для України" надає допомогу дорослим та дітям, допомагаючи відновити ресурс та знайти опору, працюючи як онлайн, так і офлайн у кількох містах України, зокрема у Хмельницькому. і "Ветеранський простір"Ветеранський простір — це безпечне, дружнє місце та спільнота для комплексної підтримки захисників, захисниць, їхніх родин та сімей загиблих. Він забезпечує психологічну допомогу, юридичний супровід, фізичну реабілітацію, допомогу в працевлаштуванні, а також є платформою для спілкування, взаємопідтримки та культурно-освітніх заходів., то вирішила піти. Бо думала, що не справлюся з тим болем. І мене познайомили з Лесею. Вона мене витягнула з того стану", — розповіла Аня Костарева.
Кішка сидить поруч із портретом Дмитра, Хмельниччина. Аня Костарева
Психологиня центру психологічної підтримки "Разом з тобою" Леся Стебло пригадала, при першій зустрічі з Анею вона побачила жінку, яка втратила сенс життя і постійно плакала.
"Ми говорили не тільки про втрату, а взагалі про самоцінність, про становлення її, як особистості. Ми говорили про те, як жінка відчуває себе в ті моменти, коли їй дуже необхідна підтримка не тільки найближчих людей, а й підтримка суспільства. Особливо в момент втрати. Аня почала відкривати свої таланти. Вона почала через картини по номерах показувати кожен етап своєї втрати і зображати це, писати саме на картинах. Тобто, етапи болю, неприйняття, нерозуміння того, що буде далі. Етапи пам'яті і прийняття того, що сталося з нею через війну. Її посмішка зараз сяє особливо по іншому", — пояснила Леся Стебло.
Картина, яку намалювала Аня Костарева, Хмельниччина. Аня Костарева
Аня Костарева розповіла, за допомогою арт-терапії почала відкривати свої таланти. Малює картини по номерах, в яких показує кожен етап своєї втрати. До того ж мала власну виставку картин.
"Я через картини виливала цей біль втрати і війни. В мене йшло три-чотири тижні на малювання однієї картини. Я малюю вдома, коли мені трошки сумно. Я вмикаю музику на телевізорі і починаю малювати. І ці картини хочу потім на аукціон і на ЗСУ", — пояснила Аня Костарева.
Аня Костарева із картинами, які створила, Хмельниччина. Аня Костарева
Окрім малювання, Аня пішла на курси кондитерів. Розповіла, що вирішила повчитися чомусь новому.
"Я вирішила спробувати, бо з тістом не дружу взагалі. Так, щоб просто для себе навчитися. Мого Дмитра немає ось вже буде восьмий місяць. Шукаю опору, підтримку, захист. Я спілкуюся з його батьками. Після втрати чоловіка дуже змінилась. Стала якоюсь сильною", — пояснила Аня Костарева.
Аня пробує себе у кондитерській справі, Хмельниччина. Аня Костарева
Аня живе спогадами про коханого. Це були найщасливіші три роки її життя. Війна забрала у неї найдорожче. Пригадала, як Діма ніжно називав її "Кицюнька", а вона його — "Котусик". У них була спільна любов до котів. У їхній квартирі живуть дві кицьки, які також сумують за господарем.
"У нас вдома є дві киці. Одній десять років, другій — шість. Найменша Бетя — це його улюблениця. Він переїхав до мене у 2022 році. Вона його так полюбила, що його не пускала на роботу. Сиділа на плечах у нього, куйовдиласяКуйовдитися (недок., -джуся, -дишся) — це ставати кошлатим, розпатланим (про волосся), порпатися, вовтузитися, метушитися або займатися якоюсь справою без особливого поспіху. Також може означати неспокійний рух або заплутування думок.. Коли його мобілізували, то вона дуже сумувала. Два тижні не їла, плакала, спала в нього на подушці. Тепер трохи вже якось звикла. Відкриваю шафу, залазить в шафу, там у мене ще його речі. Сидить в нього на одязі, спить", — розповіла Аня.
У Дмитра були двоє кішки, які його любили, Хмельниччина. Аня Костарева
У центрі Хмельницького на Алеї Героїв розташовані банери з портретами полеглих захисників російсько-української війни, пояснила Аня. Серед них є й фото Дмитра Костарева.
"Так, я плачу. Буває, сниться Діма. Буває, плачу. Важко, але треба жити далі. Живу заради себе та батьків його. Вони втратили єдиного сина", — розповіла Аня Костарева.
Військові на картині Ані, Хмельниччина. Аня Костарева
