За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Дружина безвісти зниклого військового Надія Баранова щоп’ятниці долучається до акції “Поверніть героїв додому”, червень 2025 року, Хмельницький. Надія Баранова
Захисник з Хмельницького Олексій добровільно долучився до війська з початку повномасштабного вторгнення. Він служив на Харківському, Донецькому та Запорізькому напрямках. 31 січня 2024 року воїн виконував бойове завдання в Новопрокопівці Запорізької області. Після того, 1 лютого, його офіційно вважають зниклим безвісти.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла його дружина Надія Баранова.
За її словами, Олексій народився 20 лютого 1997 року у Хмельницькому. Навчався у 25 школіЗараз — Хмельницька середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №25 імені Івана Огієнка. З юних років працював здебільшого на будівництві, щоб мати можливість купити їжу. Мріяв займатись велоспортом. Збирав колекцію валют з інших країн. Коли почалася антитерористична операція (АТО), він почав цікавитися армією.
"Інтереси змінились. Наразі найбільша його слабкість — це зброя. Мені здається, він може говорити про неї весь день".
Надія розповіла, Олексій має гордий, впертий, прямолінійний, іноді суворий характер. Не боїться проявляти свої емоції, говорити власну думку, стійкий до стресових ситуацій.
"А ще він щирий, проста чесна людина, справжній друг і побратим, сміливий командир. Завжди ділиться навіть останнім. Насправді я ним захоплююсь, і коли чую від його друзів, що стаю схожа на нього, то мене переповнює гордість".
Жінка пригадала, що з Олексієм вони вісім років разом. Мають багато спільних історій. Усі свої вірші вона присвячує йому.
Надія на акції “Поверніть героїв додому” поруч з родинами безвісти зниклих та полонених воїнів, березень 2025, Хмельницький. Надія Баранова"Він є натхненням для мене, сенсом життя. Головним спогадом завжди буде наша перша зустріч, коли навіть в темноті я змогла його впізнати і без будь-яких слів просто поцілувати. З тих пір наші долі пов'язані".
Військовий шлях Олексія почався зі строкової служби, потім — АТО та ООСЗараз — Операція об'єднаних сил. Контракт закінчився перед повномасштабним вторгненням, проте він знову пішов у військкомат. З третього разу йому вдалося потрапити на службу, розповіла дружина.
"З перших днів бригада чоловіка стояла на захисті стратегічних об'єктів області, але йому цього було мало, і він довгий час просив про переведення до бойового підрозділу, бо має досвід, і буде корисним на передовій. Харківська, Донецька та Запорізька області стали місцями його боротьби".
За словами Надії, Олексій служив у третій бригаді оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана Національної гвардії України "Спартан". Він зник безвісти 1 лютого 2024 року в населеному пункті Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання.
"Коли вони заїхали в цю місцевість, в нас обох з’явилося відчуття, що щось не так, і в крайній розмові я ледь трималась, але не стримала сліз. Він посміхався і втішав мене, хоча перед всіма попередніми завданнями було точно навпаки. В нас ніколи не було цієї романтики: "я повернусь, ти чекай". Він завжди мені говорив: "Це війна і все може статись". Тоді Олексій сказав: "Тобі скажуть, якщо зі мною щось станеться, але довіряй тільки тим, кому я довіряю".
Жінка розповіла, 31 січня 2024 року чоловік записав голосове повідомлення про виїзд, отримав зворотню відповідь. Тоді відчула тривогу, якої раніше не було.
"31 січня ввечері я відчула його запах, була впевнена, що щось сталось. Писала йому весь час, коли пройшло цих два дні, почала дзвонити на гарячу лінію бригади, але там не відповідали. Вийшло додзвонитися лише в понеділок 5 лютого. Мені відповіли, що мій чоловік зник безвісти, але ще ніякі документи не були готові".
Офіційне сповіщення, пригадала дружина Олексія, отримала згодом. Офіційний статус військовослужбовця — "безвісти зниклий за особливих обставин".
"Я звертаюсь у всі офіційні структури, які займаються справами безвісти зниклих, пишу листи та телефоную туди, аби нагадати про свого чоловіка. Проте жодної нової інформації не надходило. З самого початку підняла такий шум, що за два тижні на блокпостах, інші бригади знали, кого я шукаю. Говорила з побратимами, маю чотири різні версії, що тоді сталось, але висновок спільний — загинув".
Надію, за її словами, підтримують рідні. Вона відвідує акції, присвячені безвісти зниклим та полоненим, щоб про чоловіка не забули.
Надія тримає плакат із гаслом на підтримку безвісти зниклого чоловіка, червень 2025 року, Хмельницький. Надія Баранова"Свій голос переношу на папір, створюючи гасла на акції. Людям, які теж чекають, хочу сказати: завжди майте холодний розум і гаряче серце, стійте міцно за кожного нашого героя, моліться і боріться, бо любов варта всього".
