За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Оксана Масовець перемогла в номінації “Краща вихователька країни”, жовтень-2024. Фото: Global Teacher Prize Ukraine
Вихователька Кам'янець-Подільського закладу дошкільної освіти №20 "Дзвіночок", що на Хмельниччині, Оксана Масовець перемогла в номінації "Дошкілля" національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2024. Вона отримала пів мільйона гривень від ЮНІСЕФ на здійснення своєї мрії.
Про емоції та враження від перемоги, про свій шлях у професію та майбутній освітній проєкт переможниця розповіла в етері Українського Радіо Хмельницького.
Коли ви піднялись на сцену під час нагородження, що відчували, про що думали?
Хочу подякувати всім своїм підписникам, друзям, знайомим і, зрештою, незнайомим людям, які так гаряче та тепло вітали мене після такої поважної премії. Я надзвичайно хвилювалась. Це настільки було для мене емоційно, настільки страшно вийти ось на таку велику сцену і ще при цьому сказати якусь промову. Можна було б відмовитись, але втратити такий шанс розповісти про досвід, про свій заклад, місто, я б нізащо не пропустила.
В очікуванні, що назвуть моє ім'я, дуже хвилювалась, рахувала від одного до п'яти, від п'яти до одного і намагалася вдихнути глибоко, але мені це зовсім не вдавалося. В нагоді стало наше таке ранкове привітання, яке ми використовуємо з дітками в групі "Гномики": "Гномик ти, і гномик я, разом дружня ми сім'я, крок за кроком будемо йти, веселитись і рости". І от саме промовляння цього вірша дало мені можливість трішки заспокоїтися, а далі подолати тих п'ять сходинок і потрапити на сцену.
Коли ввімкнули візитівку з моїми дітками, то тут одночасно були змішані почуття: це і гордість стояти на цій сцені, і гордість за своїх дітей, за колектив, за своє місто. Водночас мені було надзвичайно шкода, що в цей момент поруч зі мною не було саме моїх дітей чи моїх колег. Не вистачало їхньої підтримки в залі.
Ви так щемливо розповідаєте про своїх діток, а скільки їх у вас?
У нашій групі "Гномики" їх 24. Це дітки старшого дошкільного віку, які вже з нового навчального року будуть першокласниками. Дуже щемливо, що доводиться їх вже відпускати, але, з іншого боку, це надзвичайно класно, що вони вже стали відомими на всю країну. Сподіваюсь, такий досвід стане їм в нагоді і тільки дозволить розвивати їхні особистісні якості.
А як вони відреагували, коли побачили себе на екрані телевізора, впізнали? Як батьки ваших вихованців вас підтримували?
Це було щось неймовірне. Після церемонії почали писати в соціальні мережі, заповнився viber, дітки кидали повідомлення, як вони вболівали, не спали, як емоційно реагували. Втім найбільше мені запам'ятався день, коли вже після вихідних потрібно було виходити на роботу. Мій колектив зустрів мене біля воріт дитячого садка, і перші, хто кинувся, це були діти. Було важко втриматися на ногах, бо така кількість дітей мало не завалила мене.
Коли трошки ці емоції вгамувалися, я їх питаю, хоча вони перші почали викрикувати: "Оксано, Оксано, ми тебе бачили по телевізору", я кажу: "І що? Класно?". А вони: "Ти така гарна!". А я запитала, чи вони себе бачили в цьому телевізорі? О, тут звичайно, діти наперебій почали кричати: "Ой, я себе там бачив, я те робила, я там …". Це настільки неймовірно, що ти можеш побачити чи показати дітям не себе з екрана телевізора, а їх.
У своїй візитівці для Премії ви сказали, що з дитинства мріяли стати вихователем або вчителем. Звідки така любов, можливо, хтось в сім'ї у вас учителював?
У сім'ї, на жаль, ні вчителів, ні педагогів, ні вихователів не було. За словами мами, ще з раннього віку, коли ми ходили в магазин, то продавці питали, які тобі цукерки дати, а я казала, що хочу книжку. І так мене називали або вчителька, або професорка. Це була моя мрія.
В 11-му класі я взяла участь у Всеукраїнському конкурсі "Вчитель — моє покликання". Написавши твір, я стала переможцем і здобула право навчатися на українській філології в Тернопільському Національному університеті.
Що для вас означає перемога в премії Global Teacher Prize Ukraine? Це ваша перша спроба взяти у ній участь?
Так, це моя перша спроба, яка виявилась вдалою. Спілкуючись з іншими вчителями з топ-10, я знаю, що вони подавались кілька разів і кілька разів проходили в топ-50 вчителів, а далі — ні. Моя спроба була вдалою з першого разу.
Це для мене в першу чергу можливість втілити свій освітній проєкт, над яким я працюю. На сьогодні він вже розроблений і на етапі втілення. З іншого боку — це можливість показати досвід свого закладу, власний досвід і можливості, адже на сьогодні вихователь повинен вміти презентувати себе. Саме цим він піднімає рейтинг дошкільної освіти, ось чому це важливо. Це спонукає до того, щоб дошкільну освіту визнавали на рівні шкільної.
Ви, як переможниця Премії, отримали пів мільйона гривень на здійснення своєї освітньої мрії. Ви зауважили, що майбутній проєкт вже розроблений і на етапі втілення. Про що він?
Проєкт — дитячий простір "МріїДії". Ми бачимо, що війна на території України негативно впливає на всю економіку, на кожного з нас, багато сімей виїхали за кордон, у нас в громаді є дітки з числа ВПО, маємо дітей — учасників бойових дій, дітей-ветеранів війни. Тому хотілося звернути увагу саме на такі сім’ї, щоб їх якось об'єднати і дати можливість проявити себе, показати, наскільки сім'я і дитина єдині.
Ми вирішили створити проєкт, в якому учасниками будуть і діти, і їхні батьки. Простір "МріїДії" буде складатися з кількох локацій: майстерня, яка сприяє розвитку творчих здібностей; театральна студія "Крила", яка формує акторський потенціал на основі творів української літератури; територія смаку "Кіфлики", де дітки під керівництвом батьків і вихователя будуть знайомитися з технологією приготування їжі Подільського краю, знайомитися з народними стравами. Наступна локація — туристична станція "Мандрівець", яка передбачає знайомство родин з історичною спадщиною міста, з його надбанням.
Автор: Інна Ніколаєва.
