Олексій Месь став символом нової української авіації, вперше застосувавши F-16 у бою та збивши російські ракети. Фото: Facebook/144th Fighter Wing
Його смерть стала важкою втратою для всієї країни.
Сьогодні, 20 жовтня, українському пілоту Олексію Месю з Шепетівки з позивним Moonfish, виповнився б 31 рік. Він назавжди залишиться в історії як перший український пілот, який застосував винищувач F-16 для захисту України. На жаль, 26 серпня 2024 року, під час масштабної ракетно-дронової атаки, він загинув, віддавши життя за свою країну.
Розповідь про легендарного українського пілота від його дружини та побратима опублікували на сторінці Командування Повітряних сил Збройних сил України у Facebook. Спогади про нього зібрала журналістка Анастасія Олехнович.
Олексій Месь міг збудувати свою кар’єру як талановитий учений, але в останній момент вирішив змінити життєвий шлях і стати пілотом. Він навчався в Харківському національному університеті Повітряних Сил, де проявив себе як один із найкращих студентів, а згодом отримав міжнародний досвід, тренуючись у США та інших країнах.
Побратими та друзі Олексія відзначають його високий професіоналізм та невтомну роботу на благо українських Повітряних Сил. Він брав активну участь у переговорах щодо переозброєння української авіації, зокрема у процесі отримання винищувачів F-16 для України. Месь став символом нової української авіації, вперше застосувавши F-16 у бою та збивши російські ракети.
Його смерть стала важкою втратою для всієї країни…
Олексій Месь став тим пілотом, який посадив в Україні перший F-16 в Україні. Він перший піднявся в небо на цьому винищувачі на бойовий виліт. І перший збив на F-16 повітряну ціль. Фото: зі сторінки Командування Повітряних сил ЗСУ у фейсбуці
«Усі знали його, як «Мунфіша» – відомого на весь світ українського пілота, який першим пройшов перенавчання F-16 та застосував американський винищувач проти російських ракет. Я ж знала його, як ніжного та скромного Льошу… Неідеального, впертого та завжди зайнятого, проте люблячого, уважного чоловіка… – розповідає дружина Юлія. Льошу, який по службових питаннях об’їздив чи не півсвіту: Норвегію, Дубаї, Америку, Данію … та з яким так жодного разу і не вдалось виїхати до моря втрьох на короткий сімейний відпочинок. Але тепер кожен день без нього перетворився на випробування. – Він насправді не хотів бути публічним. Цінував свободу і приватність, дбав про нашу з донечкою безпеку. Мабуть, зараз десь там Олексій дуже сміється, що я даю інтерв’ю – роблю те, чого із усіх сил уникав він”.
Жінка стверджує: попри те що ім’я Олексія дійсно знали у багатьох країнах, публічності він не прагнув і не хотів, цінував свободу і приватність, а також дбав про безпеку коханої дружини та донечки.
Олексій брав активну участь у переговорах щодо переозброєння української авіації, зокрема у процесі отримання винищувачів F-16 для України. Фото: зі сторінки Командування Повітряних сил ЗСУ у фейсбуці
Юлія розповіла, що з майбутнім чоловіком познайомилася, коли вони ще навчалися у школі. Знайомство відбулося під час захисту робіт із фізики у Малій академії наук. Олексій тоді переміг: його робота на тему “Нанотехнології у космічній галузі” була визнана найкращою.
Спершу, пригадує Юлія, хлопець здався їй зарозумілим і самовпевненим. І знадобилася ще не одна зустріч на різних святах і конкурсах у їхньому невеличкому містечку, аби вона розгледіла в ньому того, з ким погодилася піти на перше побачення.
Після школи Олексій збирався вступити до КПІ на “атомну енергетику”. Цей задум він здійснив, одночасно пройшовши відбір ще в кількох вишах. А за кілька днів до завершення вступної кампанії раптом здивував усіх знайомих рішенням, що повністю визначило все його подальше життя: Олексій Месь вступив до Харківського національного університету Повітряних сил на льотний факультет.
Юлія розповіла, що з майбутнім чоловіком познайомилася, коли вони ще навчалися у школі. Фото: зі сторінки Командування Повітряних сил ЗСУ у фейсбуці
Як пригадує побратим та друг Олексія Іван Смеречанський на псевдо “Смерека”, у 2011-му, коли вони разом вступали до ХНУПС, був великий конкурс.
“На одне місце, якщо не помиляюсь, 8 людей, але, зрозуміло, що Олексію з його балами ЗНО особливо хвилюватися не доводилось. Він вже з перших днів йшов на червоний диплом. Мало хто ставився до навчання настільки серйозно. Та і хист до польотів, відверто кажучи, мали далеко не всі. Вже на другому курсі, після перших польотів на легкомоторних літаках ХАЗ-30, люди потроху відсіювались. У 2014-му, коли ми вчились на третьому курсі, почалась війна. Це був ще один своєрідний відбір. Тоді ми літали на Чугуївському аеродромі, поблизу Харкова. Саме через нього проходили наші танки, піхота, спецпідрозділи і їхали на фронт. Ніхто з нас не спасував, хоча і розуміли, що служба навряд чи буде спокійною”, – каже “Смерека”.
А потім був випускний. Олексій Месь, як відмінник, отримав відзнаку з рук президента та “Меч дружби” від Великої Британії.
Після випуску Олексій Месь за розподілом потрапив на службу до Івано-Франківської бригади тактичної авіації.
“Ми прийшли молодими лейтенантами, та вважали себе готовими до усього, навіть не уявляючи, що чекає нас попереду… Досить швидко Меся відібрали навчатися на T-6A Texan II на авіабазі Коламбус у США. Цей курс був необхідний для отримання західної бази – вивчення стандартних процедур та методик. А головне – для усвідомлення їхньої філософії льотної роботи як такої. Ми багато спілкувались, переписувались у цей час. Олексій завжди наголошував: “Англійська мова! Без неї немає майбутнього!” Одна справа – знати розмовну, а інша – авіаційну: радіообмін, команди, терміни… А ще на той час він налітав більш як 150 годин. Тоді це був дуже потужний досвід”, – розповів Смеречанський, що служив у тій же бригаді.
Дружина Олексія Юлія (закохані одружилися після завершення навчання) пригадує, що після повернення зі США Месю запропонували посаду в Командуванні Повітряних сил. У той час у подружжя вже народилася донечка. Та довго штабну роботу Месь витримувати не зміг, його кликало небо. Тож зрештою родина переїхала до Луцька, де Олексій став командиром ескадрильї.
Олексій та Юлія… Фото: зі сторінки Командування Повітряних сил ЗСУ у фейсбуці
“Думали, що затримаємось надовго. Але… Уже в січні 22-го він поїхав на навчання в академію у столицю. І за іронією долі, 20 лютого 22-го року ми з донечкою переїхали до Києва. Наступного дня добре пам’ятаю мій день народження. Сиділи на кухні орендованої квартири з друзями, обговорювали геть усе: чи буде війна, якою жорстокою і тривалою вона може бути. Олексій у цьому питанні був, м’яко кажучи, реалістом, а нам не хотілося вірити у його невтішні прогнози”, – розповіла дружина воїна.
Вже у перший день повномасштабного вторгнення Олексій рятував українську авіацію, перелітаючи з аеродрому на аеродром. Тоді українським пілотам довелося протистояти противнику, що мав значну перевагу.
“Чи розповідав щось? Час від часу отримувала повідомлення: “Працюю. Все норм”. Зрідка спілкувались, без подробиць, аби лише почути голос. Льоша ніколи не казав, що їм важко чи страшно… А страшно було, особливо після перших втрат друзів та одногрупників: Олександра Корпана, що загинув 2 березня, та Євгена Лисенка, який загинув 9 березня 2022 року. Знаю, що є чоловіки, які перед кожним бойовим вильотом пишуть: “Я пішов”, а потім: “Я прилетів”. У нас такого ніколи не було. Хіба відправлю повідомлення – а воно не доставлено. Ага, мабуть літає. Потім перепитую: “Працював?” Відповідає: “Так”. Його дратувало, що в Україні так люблять теревенити. Завжди сердився, коли я, гуляючи з дитиною, дізнавалася більше новин, ніж від нього. А я сердилась, що всі своїм дружинам усе розповідають, а мій тримає язика за зубами”, – поділилася спогадами дружина Героя.
“Смерека” ж пригадує зустріч із колишніми однокурсниками і товаришами на початку березня 2022 року. Вже тоді Олексій, за його словами, відстоював необхідність переозброєння української армії.
Щасливі сімейні миті. Фото: зі сторінки Командування Повітряних сил ЗСУ у фейсбуці
“Олексій наголосив, що постійно на зв’язку з американцями, які для нього стали справжніми побратимами і колегами. Олексію довіряли презентувати Україну. Ще до повномасштабки мав потужний досвід міжнародної співпраці. Їздив до Норвегії курсантом, на міжнародну виставку в Дубай. А в Каліфорнії навіть летів другим пілотом під час дозаправки F-15 у повітрі. З початком великої війни Месь почав переконувати усіх навколо, що зараз унікальна можливість переозброїтись, і включився в процес, почав серйозний діалог про необхідність отримання іноземного озброєння. Спочатку це були робочі зустрічі у форматі “Рамштайн”, де ставили питання можливості укомплектування МіГ-29 західним озброєнням. Олексій Месь брав участь у перегоні МіГів із Польщі та Словаччини, що насправді теж було досить важливим моментом у війні… Адже всім було зрозуміло, що питання отримання західних літаків швидко не вирішиться, а воювати якось потрібно. Шанс вижити ми усі отримали саме завдяки стареньким МіГам та “Сушкам”, – розповів побратим Олексія Меся.
Подальші місяці Moonfish чергував бойову роботу із зусиллями, спрямованими на отримання Україною західних винищувачів.
“Потім була поїздка у Вашингтон з Андрієм Пільщиковим. Вони чітко та структуровано підготували усі меседжі, і їм повірили. Двоє молодих хлопців, що досконало знали англійську мову, щойно повернулись із бойових завдань, у них горіли очі, й вони переконували, що зможуть. Передусім тоді лобіювалось питання отримання західної ППО, але тема отримання Україною західних літаків, зокрема F-16, була вкрай важливою. Поява українських пілотів в американському Сенаті, Конгресі та в топових медіа Сполучених Штатів неабияк привернула увагу американського суспільства. Повернувшись в Україну, Олексій розповідав, як хтось із американських урядовців чи сенаторів сказав їм: “Ви навіть не уявляєте скільки влади у цих кабінетах”. А він відповів: “Можливо, і добре, що не знаємо”. Вже після загибелі Льоші один з американських лідерів написав у своєму твіттері, що коли він зустрівся з Андрієм і Олексієм, йому здалося, що вони одразу зможуть полетіти на “Фальконах”, – розповіла Юлія.
Значною мірою саме Месь та Пільщиков допомогли запустити на Заході процес обговорення можливості надання Україні F-16, яке просувалося на багатьох рівнях.
“Пам’ятаю, як ми зустрілися після поїздки у Штати… Він був таким зарядженим. Казав: “Все вийде, ми зможемо! Звісно, усе не просто, але треба дотиснути. Коли як не тепер? Багато втрат, літаки застарілі”. А вже зовсім скоро ми побачились на аеродромі у Дніпрі. Він не просто докладав надзусиль для отримання F-16, а й багато літав, воював, їздив усі ротації, коротше кажучи, пахав разом з усіма”, – пригадує “Смерека”.
Коли улітку 2023 року група льотчиків та авіаційних інженерів поїхала на навчання до Данії, Олексія Меся призначили старшим групи.
“Він постійно був заклопотаним, адже у підпорядкуванні, крім льотчиків, був ще й інженерно-технічний склад. А це десятки людей! Для когось потрібно бути наставником, для когось – психологом, комусь дати прочухана. Ще й самому вчитись. Хлопцям було непросто, тиснула інформаційна кампанія, на них була покладена надто велика відповідальність. Олексій сердився, що в Данії не надто сприятливі для польотів погодні умови, що не дозволяло швидко проходити курс. Вони рвались додому, рвались воювати!”, – розповів Смеречанський, який проходив навчання у Данії за іншою програмою.
Востаннє “Смерека” бачив побратима саме в Данії. Під час тієї зустрічі 1 березня два товариша проговорили до самого ранку.
“Це була дуже мотивуюча розмова. Олексій казав, що нас чекає велике майбутнє. Що він обов’язково стане інструктором. Що навчить нас усіх”, – каже Смеречанський.
За час, який Олексій проходив навчання у Данії, до нього змогла вирватися дружина з донечкою: поруч із коханим чоловіком і татом вони провели три місяці.
Олексій не любив публічність, пригадує Юлія. Фото: зі сторінки Командування Повітряних сил ЗСУ у фейсбуці
“Це було досить недешеве задоволення, усе за власний кошт. Але, очевидно, це найкраща інвестиція за все життя. Ці 3 місяці були найдовшим періодом, коли він щодня був поряд. Мав змогу ввечері приходити додому. Це був чудовий час. Я дуже боялась моменту повернення хлопців в Україну, адже розуміла, яка небезпека на них чекає, плюс за ними активно полюватимуть. Олексій завжди казав: “Ти дізнаєшся, що я в Україні, коли я наберу тебе на мобільний”. Ми довго чекали, були узгодження, переноси… Коли він мене набрав, у мене затрусилися руки. Чоловік заспокоював: “Не накручуй себе! Ми ж на МіГах працювали, а це F-16, тут же все зовсім по-іншому”, – розповідає Юлія.
Олексій Месь став тим пілотом, який посадив в Україні перший F-16 в Україні. Він перший піднявся в небо на цьому винищувачі на бойовий виліт. І перший збив на F-16 повітряну ціль.
“Насправді після повернення в Україну в нього була купа рутинної роботи. Здати і прийняти посаду, нескінченна кількість керівних документів, робочих груп, чимало разів їздив на наради до Києва, а ще – багато аеродромних годин, коли хлопці відточували свою майстерність… Було відчуття, що він не міг сидіти без діла ні хвилини. Я навіть трохи ображалась, коли у вихідний день Льоша сказав, що від них чекають результату, відповідно, зараз не до відпочинку. А я все чекала, що настане момент, коли він хоч трішки заспокоїться”, – поділилася спогадами Юлія.
За день до того, як Олексій вирушив на своє останнє завдання, він повернувся додому дуже пізно.
“Побачили його з донечкою з балкона. Був, як завжди, у телефоні, комусь щось відписував… Швиденько написала повідомлення: “Скільки можна? Давай додому!” Він підняв голову, усміхнувся. Пішли гуляти в парк, попили кави… Перед сном Олексій помив донечці волосся, посушив, поклав її спати… Це насправді дуже трепетні моменти… А потім пролунав дзвінок, заходили перші “шахеди”. Нічого незвичайного. Зібрався. Помчав на службу. Близько 7-ї ранку написав мені останнє повідомлення… Відповідь уже не прочитав, пішов працювати”, – розповіла дружина Олексія.
А об 11-й годині Юлії зателефонував свекор, який сказав, що син не виходить на зв’язок. Тоді, каже жінка, життя поділилося на до і після.
“Я теж був на бойовому чергуванні в той трагічний день. Було дуже багато ракет і дронів. Одна з наймасованіших атак. Почув, що Мунфіш не виходить на зв’язок. На жаль, найгірше підтвердилось. Попередньо, він знищив 3 крилаті ракети та ударний дрон”, – пригадав “Смерека”.
Він додав: загибель Олексія Меся стала величезною втратою не лише для його рідних та близьких, а й для всієї України.
Олексій Месь навіки спочив у віці 30 років… Фото: зі сторінки Командування Повітряних сил ЗСУ у фейсбуці
“Олексій назавжди залишиться для нас першим. Першим українським пілотом F-16. Першим, хто посадив F-16 в Україні. Першим, хто збив “ефкою” повітряну ціль… Це величезна втрата для усієї авіаційної родини. Олексій дуже багато зробив. Він не просто літав, а рвався щось змінювати. Не боявся набридати, говорити, ініціювати… І ми повинні продовжувати його роботу, аби втрати були недаремними”, – резюмував Смеречанський.
Наразі розслідування обставин, за яких загинув Олексій Месь, триває.
Тим часом у Повітряних силах подали клопотання про надання Олексію Месю звання Героя України – посмертно…
