За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Жителька села Притулівка Євгена Боднарчук, грудень 2023, Хмельниччина. Фото: Суспільне Хмельницький
На першій вулиці, при в’їзді до села, дві хати, де проживають люди. Мешканка однієї — 80-річна Євгена Боднарчук розповідає, що навпроти неї проживає одна сусідка-пенсіонерка, за кілька метрів — ще одна. Решта хат саме на тій вулиці — покинуті. У всій Притулівці, з її слів, з жителями залишилось до 20 помешкань. Більшість людей, що залишились — пенсіонери. Із села почали виїжджати люди, коли не стало колгоспів.
"В нашому селі в трьох будинках молодші люди живуть, їм десь по 50 років. А молоді тут взагалі немає. Що вони тут будуть робити", — каже Євгена Боднарчук.
Автобус до села не їздить і в найближчі сусідні Кружківці — теж, каже жінка: "Коли син зламав руку, то я наймала машину і ми їздили в Нову Ушицю в лікарню".
Саму Притулівку газифікували десять років тому: "Один підприємець купив в нас млин і господарство. А за ті кошти він оплатив труби газові".
Покинуті будинки далі по вулиці — кам’яні та загороджені кам’яним муром, в багатьох із них — цілі вікна, завішані фіранками. Євгена Боднарчук пояснює: камінь для будівництва селяни били зі скель навколо річки, його там було вдосталь для всіх.
Покинуті будинки у селі Притулівка, грудень 2023, Хмельниччина. Фото: Суспільне Хмельницький
У селі немає медпункту та магазину. Продукти всім, хто залишився, привозять раз на тиждень за замовленням, говорить жителька сусідньої вулиці Алла Перегняк. Жінка каже, що роботи в селі немає — з чоловіком перебиваються заробітками.
"В сезон ходимо шипшину рвати. На равлики колись ходили в сусідні Кружківці. Там хлопчина з Нової Ушиці тримав равликову ферму", — розповіла Алла Перегняк.
Її єдиний сусід Олександр Говань, хата якого — остання на вулиці, проживає там з дружиною та дочкою-першокласницею. Чоловік говорить, тримає господарство, бо в майже вимерлому селі є де випасати корів: "Тримаємо корів, а чим ще тут займатися? До траси, до Нової Ушиці, до Дунаївців — далеко. А звідси до траси — п’ять кілометрів треба йти пішки".
Дочку, говорить, щодня водить в сусіднє село Кружківці на шкільний автобус. Звідти до школи ще їхати близько п’яти кілометрів. Та, попри відсутність комунікацій, Олександр каже, своє село любить і виїжджати звідси не хоче.
