За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Дерев’яна хата, перевезена з хутора, листопад 2025 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Жителька хутора пригадала, що дерев’яні хати розбирали і перевозили кіньми 6 кілометрів. Виселення почали з початку з початку хутора.
"Поля забрали, а потім почали нас звідти виселяти. Першого почали виселяти Козака, бо була сама перша хата. А він такий дядько був, геройський. Він за сокиру і до їх: "Чо ви прийшли сюди? Яке виселення? Що таке?" "Вези все в колгосп ну і сам пишися". Дід не подумав, взяв сокиру й за ними. На другий день поприходили вчотирьох з оружиями. Поперед себе їх голих, босих на машину – і повезли. А оте все, що було: коні, воза, січкарню, молотарку, все забрали і завезли в колгосп. Ну вже всі люди остальні побачили, що це не шутки, тай почали заяви писати і йти в колгосп".
Хутір часто грабували росіяни, поляки, як розповіла Ольга, але люди боронили своє.
"Каже той поляк: "Я буду стрелять", а той каже: "Еге, начеляй мені в дупу!". Той раз – і вибахнув туди. Боже, то дід, казала мама, з тиждень просидів в ночвахНочви – це з холодною водою. Такий дядько крепкий був. І такі хлопці були, дуже бойові".
Жінка зазначила, що непокірних і роботящих відправляли в Сибір.
"Марію, Оксеньку, Гуляну – всіх трьох розкулачили. За Острогом. Там же ж їх виселяли з тої Волині страшенно тих людей. Зерно забирали. Цих людей пхали і їх виселяли голих, босих. Отак, як стояв, так і вислали. Все. Отак ні вдягнутися, ні взутися не дали оті енкаведисти".
Ольга Петрівська працювала в колгоспі, листопад 2025 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Зі слів Ольги Петрівської, люди боялися, що відправлять на Соловки, тому часто "добровільно" йшли до колгоспів.
"Тут жив багатий дуже дядько Арсенюк. Він, правда, поздавав все в колгосп і сам записався, то його не висилали. Тільки на його землі нас поселили. І ставок там був, і криниця, і садок дуже великий".
Жінка розповіла, що не усім вдавалося врятуватись.
"Піп жив і його хата була, там школу зробили. А попа засудили, вислали до Карибського моря, то він під човном спав".
Зі слів Ольги Петрівської, хутір Ліски регулярно обшукували в 1932-1933 роках.
"Ходили попід хатою і слухали. Ага, тут мелють. Зараз до рання буде міліція. Поб’ють і порозкидають. Всьо. Їх ходила ціла компанія, 4-5 чоловік. І забирали в цих людей все зерно. Люди почали ховати. Так, як ми жили в Лісках, там недалеко така була ліщина, то туди носили ховати. А хто ховав наприклад в хлівіХлів — це , чи в сінях Сіни — це копав яму, то вони такими штрихами залізними ходили, пробували, шукали, одкопували і забирали всьо. Млини вони побили. Били жорна".
Старі фото, які збереглися в Ольги, листопад 2025 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Жінка пригадала, що в колгоспі в Борисові довго працювала дояркою, потім — кухаркою.
"Корови стояли там. Ми туди їздили доїти корови. Там лагер був, там була хата побудована біля того лагера. Все, як не може бути. Був порядок. А це я їздила якось недавно – то там сплошні зарослі. Там позаростало все. Ну нема ж. Ніхто туди не йде".
Ольга розповіла, що після праці в колгоспі, люди завжди готувались до релігійних свят.
" На Зелені свята, Різдво, Великдень збиралися люди, приходили. На колодку ходила, щоб капуста родила. І високо піднялася, щоб капуста прийнялася. Це Колодку справляють. Масляна, масляна, яка ж ти мала, якби тебе сорок неділь, а посту – їдна. Гандрея справляли. В мене на Гандрея дід родився, то ми того Гандрея щороку справляли. Калиту пекли".
Віктор Кучерук зазначив, людей не залишали без контролю, щоб не допускати антирадянських висловів та позицій, листопад 2025 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Історик Віктор Кучерук розповів про причини примусового переселення людей з хуторів.
"Великі села, де чимало українських селян були знищені голодом, залишилися без працівників. Завдяки підсобному господарству та тому, що поруч був ліс, де можна було щось сховати людям з невеликих хуторів вдалося вижити. На заміну знищеним людям знаходили інших працівників. Їх примусово переселяли туди, де потрібні були безкоштовні селянські руки".
За словами історика, переселення містило політичні мотиви.
"Переселення жителів невеликих хуторів в цей період було пов’язане з тим, що йшло утворення колгоспів. Невеличкі села – це були патріархальні сільськогосподарські виробництва. Не організуєш бригаду, і зрозуміло, що в центральні садиби ніхто не збирався підвозити людей".
Віктор Кучерук зазначив, людей не залишали без контролю, щоб не допускати антирадянських висловів та позицій.
"Це лінія прикордоння. Старий кордон 1939 року. Велика кількість хуторів та невеличких сіл це були словацькі, німецькі, польські поселення. Радянською владою ці люди вважилися політично не благонадійними".
Автор: Оксана Снігур.
