За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Марина Штрикун на акції підтримки військовополонених та безвісти зниклих у Хмельницькому, березень 2025 року. Марина Штрикун
Житель села Бережанка Чорноострівської громади, що на Хмельниччині, Віктор Штрикун зник безвісти сім місяців тому. З того часу рідні не мають про нього жодної інформації. Відомо, що він 20 листопада 2024 року отримав поранення під час бойового завдання на Покровщині Донецької області.
Про це Суспільному розповіла його дружина Марина Штрикун.
Віктор Штиркун народився 26 лютого 1998 року в селі Руданське Жмеринецького району Вінницької області. У 2015 році закінчив місцеву середню школу. В дитячі та юнацькі роки захоплювався футболом.
Марина разом з тіткою на акції підтримки військовополонених та безвісти зниклих у Хмельницькому, квітень 2025 року. Марина Штрикун
Здобув освіту за фахом "слюсар-електрик" в Козятинському училищі. Після цього Віктор поїхав закордон за заробітки, працював у 2017 році в компанії міжнародних перевезень.
У вересні 2023 року у соцмережах Віктор познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мариною.
"Згодом зустрілися на каву і почали спілкуватися. Сподобався Вітя харизмою, жартами, карими очима, одразу знайшли про що поговорити".
А 14 червня 2024 року Марина та Віктор одружилися. Разом любили проводити час на природі, відпочивати біля водойми та збирати гриби.
"Коханий цікавиться машинами, любить їх удосконалювати. Любить швидку їзду. Йому подобається активно проводити вільний час, ходити на риболовлю. Він завжди дбайливо доглядає за садом. Також захоплюється готуванням. Обожнює смажити шашлики, кожного разу експериментує з маринадом для м'яса. Також мій коханий дуже любить тварин, турбується про своїх улюбленців. У нас є хом'ячок на кличку Барсік, він чекає на свого господаря".
Марина на акції підтримки військовополонених та безвісти зниклих у Хмельницькому, червень 2025 року. Марина Штрикун
У жовтні 2019 року Віктора призвади на строкову службу. У травні 2020 — підписав контракт зі Збройними силами України, Віктор служив у ракетних військах на Хмельниччині. У листопаді 2024 Віктора перевели в 71 окрему єгерську бригаду.
"Чоловік пішов захищати синочка та усіх нас. Хотів, щоб син жив під мирним небом України та не знав, що таке війна. Про службу мало розповідав, щоб я не засмучувалася. Як би важко не було, завжди говорив: "Сонце, все добре… Наряд пройшов добре, я навіть трохи відпочив." Хоча я знала, що це не так".
Марина розповіла, що відмовляти чоловіка від служби не було сенсу, адже Віктор розумів, що в країні війна і хтось має захищати кордони держави.
"На момент, коли ми чоловіка відправляли на фронт, навіть на дуску не спало, що щось може трапитися. Ми чекали на народження синочка, чоловіка мали відпустити додому за сімейними обставинами. Коханий зробив жетон на якому є фото, де ми вдвох, я тоді була вагітна. Це говорить, що ми біля його серця всі разом завжди. Вітя дуже турботливий та дбайливий у нас".
За словами Марини, Віктор мріяв про закінчення війни, хотів разом зі сімʼєю подорожувати Україною. Думав після служби піти працювати в поліцію.
"Ми планували після закінчення війни обвінчатися та мати ще одну дитину. Також мій коханий мріяв про свій власний дім і хотів придбати іншу машину. Ще для подорожей мріяв купити трейлер".
20 листопала 2024 року у Віктора народився син, а 22 листопада він зник безвіти, жовтень 2024 року, Хмельницький. Марина Штрикун
У подружжя Штрикунів один син. За словами Марини, пара дуже хотіла та чекала на дитину.
"А коли у липні 2024 року ми дізналися, що буде син, то чоловік був на сьомому небі від щастя. Вагітність була важка, я постійно була в лікарні. Вітя тоді дуже хвилювався, щоб з нами все було добре. Він тоді після роботи завжди додому приносив щось смачненьке. Чоловік дуже чекав народження синочка. У нас був плановий кесерів розтин. Чоловіка обіцяли відпустити у відпустку, всі відповідні документи були надані частині. Вітя хотів побачити та потримати на руках сина, але, на жаль, цього не сталося".
Марина спілкувалася з Віктором крайній раз 17 листопада 2024 року, квітень 2025 року, Хмельницький. Марина Штрикун
Віктор Штиркун на позивний "Вітер" зник безвісти поблизу населененого пункту Трудове Покровського району Донецької області 20 листопада 2024 року. Через два дні, 22 листопала, у нього народився син.
"Коли з'явився синочок на світ, татко вже зник, але ми ще цього не знали. Нам довго не давали сповіщення про зникнення. Тільки 24 листопада пізно у ввечері нам надіслали голосове повідомлення про зникнення коханого. Виписка з пологового будинку була радісна та водночас сумна".
Марина спілкувалася з Віктором крайній раз 17 листопада 2024 року.
"Написав повідомлення: "Не буде зв'язку, бо немає світла". Подзвонив моїй мамі сказав, що йде на позиції на 5 днів, але щоб вона мені нічого не говорила, щоб я не хвилювалася. Після виходу на позиції його мали відпустити у відпустку за сімейними обставинами. Того ж дня Вітю та ще двох побратимів відправили в зону бойових дій".
Марина Штрикун тримає прапор на якому фото її безвісти зниклого чоловіка, травень 2025 року, Хмельницький. Марина Штрикун
Зі слів Марини, один побратим з яким вони з Віктором тримали позиції, з пораненнями вийшов, інший — теж зник безвісти.
"Побратим каже, що Вітю контузили, але вони йшли далі на позиції, потім по них працювали скиди. Вітя викрикнув: "Ноги!" та "Сильний біль під бронежилетом". Далі доля коханого невідома".
27 листопада 2024 року рідним Віктора видали сповіщення з військомату про те, що він зник безвісти.
"Далі почали проходити весь шлях — подання усіх заяв та документів, телефонували в лікарні, але чоловіка там не було. Шукаємо всюди, де тільки можна. Приходять стандартні відписки: "На данний момент відомостей про безвісти зниклого немає". Вже пройшло більше 7 місяців пошуку, але ми не втрачаємо віри знайти Вітю живим та повернути додому. Хочу, щоб нарешті синочок познайомився з татусем. Щоб наша розлука минула і ми були разом щасливі".
Марина разом з тіткою Інною щопʼятниці виходить на акції підтримки військовополонених і безвісти зниклих героїв.
Тітка Марини Інна щопʼятниці виходить на акції підтримки військовополонених і безвісти зниклих героїв, березень 2025 року, Хмельницький. Марина Штрикун
Теща Віктора Любов підтримує зараз доньку, допомагає їй виховувати сина та теж чекає на повернення зятя додому живим.
"Вітя мені, як другий син. Мій син також захищає кордони нашої України. Коли зник зять, онучок вже народився, я допомагала доньці в пологовому будинку. Допомагаю доньці доглядати онучка, підтримую їх. Наш Макарчик — промінчик сонця у ці тяжкі часи".
Марина розповіла, наразі від постійних пошуків чоловіка в соцмережах і різних відповідних службах її трішки відволікає син Макар.
"Кожного дня синочок змінюється, здобуває нові навички. Макарчик усім нам надає сили триматися та вірити в краще. На мою думку, статус "безвісти зниклий" — це про надію та віру на повернення додому живим, але в той же час — це невизначеність. Зараз таке відчуття, що світ не такий радісний, але, коли дивишся на синочка, то розумієш, що час біжить дуже швидко. Потрібно продовжувати жити та боротися за усіх зниклих безвісти та полонених. Ми з синочком боремося та будемо боротися за повернення нашого татуся додому!"
Марина на акції в підтримку свого безвісти зниклого чоловіка, квітень 2025 року, Хмельницький. Марина Штрикун
