За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Ветеран та тренер з адаптивного фітнесу Сергій Ковач, червень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Ви ветеран російсько-української війни з ампутованою ногою. Наразі пересуваєтесь з протезом і тренуєте людей з ампутацією. Розкажіть у чому полягає особливість ваших тренувань?
Я треную ветеранів в напрямку адаптивного універсального атлетизму. Універсальність і адаптивність – це коли ми підлаштовуємо тренувальний процес під особливості атлета. Універсальність означає, що тренування розвивають атлета всебічно в фізичному плані: і сила, і витривалість, і гнучкість, і координація, і швидкість – все поступово і плавно нарощується.
Моє особисте доповнення — це мінімалізм, щоб саме тренування вимагало мінімальну кількість обладнання. Бо атлет має мати змогу тренуватись будь-де і будь з чим. Основний кістяк мого підходу взятий з концепції Total FitКонцепція Total Fit (Тоталфіт) — це фітнес-система, що пропагує цілісний підхід до здоров’я. Вона поєднує фізичний розвиток із турботою про психоемоційний стан, корекцією харчування та формуванням здорових звичок для покращення якості життя., яку мені презентував тренер Владислав Демецький, коли ми з ним познайомилися. Мені дуже сподобався напрямок діяльності і основна ідея того, що здоров'я має бути оптимальним. Не тільки вправи і харчування, але й те, як ти з людьми взаємодієш, і те, як ти взаємодієш із самим собою на емоційному і інтелектуальному рівні.
Люди вважають, що здоров'я – це коли просто не хворий. Але, насправді здоров'я – це стан фізичного, соціального та психологічного добробуту людини. І кожен з цих аспектів рівноцінний.
Сергій Ковач на біговій доріжці у спортивному залі, червень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Як і коли ви почали займатися тренерською діяльністю?
Я взагалі не думав ставати тренером. Я військовий з повноліття: пішов в армію, був сержантом, вчився в академії курсантом, був офіцером — все це побачив. І на цьому шляху я зрозумів, що мені потрібно розуміти краще, як підтримати себе, щоб моє тіло не розвалилось, бо в армії ти працюєш до знемоги.
І я вирішив, що мені треба краще розібратися в фізичному плані, а пізніше — в психологічному, філософському і соціальному плані. Почав вивчати різні думки експертів, читати книжки, слухати лекції. І часом сформував певне розуміння того, як працює здоров'я людини в усіх аспектах.
Загалом це сформувало цей теперішній мій образ. Тренерською діяльністю я займаюся останні кілька років, як відновився після поранення і приїхав жити сюди у Хмельницький.
Сергій тренує людей із ампутаціями, червень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Звідки ви родом?
Сам я з Бердянська. Під час повномасштабної війни мати з Бердянська приїхала в Хмельницький, кота з собою привезла. Жила тут, поки я на службі був. А зараз тут усі. У мене є мати і батько, сестра, брати. Ми всі тримаємо зв'язок, підтримуємо один одного.
Загалом своїми тренуваннями я займаюся вже більше десяти років. Фізичний розвиток, психологічний розвиток і вивчення різних напрямків філософії — це для мене як хобі.
За яких обставин отримали поранення та втратили ногу?
На момент повномасштабного вторгнення я вчився в академії, був курсантом, а після випуску був прикордонником і служив на кордоні Закарпаття: Румунія, Угорщина, Словаччина. Мені прийшов наказ, що потрібні начальники зв'язку на інший загін, який займається бойовими діями. Я виконав наказ і поїхав. Це було доволі швидке рішення. Зібрався, наступного дня я в загоні.
Певний час ми там налагоджували зв'язок, облаштовувалися. Але обставини склалися трохи не на нашу користь, і село розбомбили авіабомбами. Одна з них прилетіла по мені, по будинку, де я був. В червні 2024 року там на Харківському напрямку, під Вовчанськом. А я не усвідомлював, що не буде ноги — в мене її просто не було. Я вже вмер. Я вже зрозумів, що мені "хана". Я вже був закопаний, що мені робити?
Ноги немає, мені було все одно на це. Хлопці розкопали, хто не в будинку був, а десь неподалік. Вони прибігли мене викапувати. І ще одного хлопця. У нас у обох немає ноги тепер. Якщо взяти мою історію хвороби, де на малюнку тіла позначені мої поранення, там замальовують поранення або втрачені області, то в мене просто все було замальовано.
Ветеран тренується у залі, червень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
За півроку ви вже почали потроху пересуватися. Як вам вдалося так швидко відновитися?
Пригадую, в лікарні лежу, в мене тільки одна рука працює, то я нею щось робив, а хлопцям казав, що в них більше кінцівок рухається — хай рухаються. І правило сказав: " Якщо в тебе щось рухається — треба цим рухати". І це основний критерій відновлення.
Якщо я міг махати, на ногу приставати якось на цей гіпс — я це робив. Якщо я міг рукою щось підіймати — я підіймав. Якщо оцей суглоб в мене рухався — я ним рухав. Права рука була поламана, в гіпсі була довго, розриви. Вона на себе взяла більшу частину удару.
Ветерани з пораненнями і також з ампутаціями найбільше потребують руху, а не лежання. Це перша проблема. Якщо вони будуть просто лежати, скиглити і їсти, то у них і психічно погано відновлення піде, і фізично. Без цього вже ніяк не відновитись нормально.
Взагалі, через те, що я базовий тхеквондистТхеквондист — це спортсмен, який займається тхеквондо (корейським бойовим мистецтвом, що фокусується на активному використанні ніг та рук для ударів і захисту., в мене був червоний поясУ тхеквондо червоний пояс — це один із найвищих учнівських ступенів (так званий 2-й гип), який передує здобуттю чорного пояса., і я тренувався до цього активно і вивчав всі ці моменти фізичного розвитку, в мене була певна м'язова пам'ять, яка, насправді, не пам'ять в первинному розумінні, а в розуміння на клітинному рівні м'язів, щоб вони були в певному стані, і вони до нього швидше відновляться. І ось ця м'язова та рухова пам'ять дозволила швидше навчитися ходити і швидше відновити фізичні показники, в два рази швидше. В кінці 2024 року я почав ходити.
Ветерани та ветеранка на протезах, червень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Як ветеран війни, чи потребуєте ви якогось особливого ставлення від суспільства, від людей?
У мене зараз книга ЕпіктетаЕпіктет (бл. 50 — бл. 140 рр. н.е.) — один із найвидатніших давньогрецьких філософів-стоїків. Більшу частину життя провів як раб у Римі, але згодом отримав свободу і заснував власну філософську школу. Його вчення фокусується на етиці, самодисципліні та досягненні внутрішньої свободи.. Це чоловік, який був рабом, але завдяки стоїчнійСтоїцизм — це практична філософія, створена в Стародавній Греції, яка вчить, як зберігати внутрішній спокій, керувати емоціями та приймати правильні рішення незалежно від зовнішніх обставин. Головний принцип вчення — розрізняти те, що ви можете контролювати, і те, що поза вашою владою. філософії зміг вибратися з психічного стану поганого і побороти це. І став вчити людей філософії. Цікаво почитати, як людина, яка жила на початку нашої ери, сприймала світ, і як вона з людьми спілкувалася, які в них були проблеми. Чим ті люди схожі на сучасних? Майже всім, до речі. Дуже схожі.
Треба прийняти, що люди різні. Є люди, які можуть тебе зрозуміти, є люди, які не можуть. Мені особисто від людей потрібно лише, щоб вони були людьми. Якщо вони будуть поводити себе зі мною так, ніби нічого страшного, я не вимагаю від них якихось певних привілей. Навпаки, коли люди акцентують дуже сильно увагу на особливості інших людей, це може зачіпляти. Мені особисто без різниці. Я розумію, що людина може це зробити не зі зла. Це нормально, що людина не розуміє чогось, або боїться.
Що таке щастя?
Відповідно до моєї життєвої позиції, прагнути щастя – це не найкращий шлях у житті. Одна з тем, яку я розповідаю атлетам, коли їм це потрібно — це те, що пошук щастя ніколи тебе до щастя не приведе. Ось така парадоксальна річ. Пошук любові ніколи тебе до любові не приведе. Бо треба зрозуміти, що щастя – це стан, який змінюється нудьгою. Ти шукаєш щастя, а потім тобі нудно, ти знову щось шукаєш. Це постійна біганина по колу.
Я кажу, спробуйте знайти свій баланс у житті, рівень достатку і міру зрозуміти. Не кидатись в крайнощі. Тримати баланс між двома крайнощами і не відкидати їх, а просто не перекидатись на один з них. У всьому, за будь-яку річ у житті, можна взяти і зрозуміти, де тут крайнощі, а де золота середина. І ось пошук цієї золотої середини – це є мудрість.
Більшість людей живуть в крайнощах. Я лише намагаюся їм пояснити це. Я прагну бути ментором для людей і передати їм свій досвід і знання, який накопичився в мене за роки роздумів і перевірок на собі і на інших людях.
Тренування людей із ампутаціями, червень 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Під час тренувань з ветеранами ви не тільки займаєтесь фізичними навантаженнями, але й багато розмовляєте, даєте поради та настанови як жити далі у цивільному житті. Розкажіть про це.
Ми дійсно багато спілкуємося на різні теми. Ділимося навичками, як пересуватися з протезом і не тільки. Я нікого не змушую бути здоровим, нікого не змушую бути щасливим або не бути. Це обирає кожен сам собі.
Люди навіть без поранень п'ють і спиваються через якусь маячню. Люди вбивають себе через якусь дурню. А питання — чи можна їм допомогти чи ні, чи є в цьому якась доцільність? Це не до мене взагалі. Хто я такий, щоб розповідати іншим, як жити? Я можу лише розповісти, як я вважаю, що це працює, що це приносить результати, а їх право прийняти, не прийняти, погодитись чи ні. Все просто.
