За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Максим Моргун, лютий 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
До початку широкомасштабного вторгнення де проходили службу?
З березня 2018 року проходив службу. Було АТО, потім операція об'єднаних сил і до повномасштабного вторгнення. Крайня моя посада — заступник начальника прикордонної застави вогневої підтримки, яка дислокувалась у населеному пункті Ялта, це недалеко від Маріуполя. І безпосередньо коли повномасштабна війна почалась, знаходився на посаді заступника начальника цієї застави.
Пригадайте перші дні нападу Російської Федерації на Україну.
З 16 лютого 2022 року ми були у бойовій готовності. Такі заходи і раніше проводились, тобто для нас нічого нового не було. Але ж ніхто не очікував, що це буде не так, як раніше. Бо раніше це було так: тренування якісь проводяться і навчання військові. А тут: новини, новини, новини.
Далі почали отримувати вказівки від управління прикордонного загону, комендатури. 26 лютого ми складом застави вибули до визначеного місця, це в районі "Метро", що у Маріуполі. Ми там формували колону, вибули у напрямку Дніпра. Там прибував до нас ряд керівників, які визначали подальші завдання.
І ми повертаємося у Маріуполь, грубо кажучи, повертаємося назад в оточення.
Як ви гадаєте, з позиції чотирьох років повномасштабної війни, таке рішення було тактичним чи помилковим?
Я на своєму рівні не можу сказати конкретно чи це була помилка, чи це було якесь тактичне рішення. Дуже багато версій. Якоїсь конкретно дотримуватись не можна. Тому що є моменти, що не потрібно було цього робити. А, враховуючи інші моменти, комусь потрібно було відтягти на себе це все в той період — саме на початку війни — притягнути на себе всю міць та увагу армії противника. Я це просто для себе розумію, що потрібно було просто сфокусувати на собі увагу.
Ми там є і з нами потрібно щось робити, їм. І це дало, на мою думку, спробу в подальшому нашому війську в загальному мобілізуватись, вийти на позиції і змогти дати гідну відсіч противнику. Ця пауза, ця відтяжка, вона необхідна була. Я так розумію.
"А інші люди будуть думати — ні, що нас просто списали, нас просто відправили на смерть, і так далі".
Мій підрозділ на той момент передали в підпорядкування Національної гвардії. І разом з нацгвардійцями діяли спільно складом заведеного загону. Ми були в оточенні. Ми зайняли позиції спочатку на заводі "Ілліча", потім — на заводі "Азовсталь", і по місту також були підрозділи розкидані.
Офіцер-прикордонник Максим Моргун. Максим Моргун
Коли і як ви потрапили в полон до росіян?
В полон потрапив 16 березня 2022 року, вже був пораненим. Поранення отримав 4 березня під час бойового зіткнення з противником в районі населеного пункту Старий Крим — це околиця Маріуполя.
Мінометний обстріл був. Постраждали очі, рука, акубаротравму отримав — контузію. Ми перебували на Азовсталі, нам керівник нашого підрозділу визначив завдання. Була в нас група 13 чоловік трьохсотих, поранених. Він визначив нам завдання, щоб ми шукали собі цивільний одяг в роздягальнях персоналу, який працював на заводі "Азовсталь", щоб цивільними транспортними засобами виїхати до Запоріжжя або Дніпра, куди б змогли. Нам дали цивільні транспортні засоби, ми переодягнулися в цивільний одяг. В декого вийшло, в мене – ні. Нас затримали на п'ятому блокпосту і все. Далі почався полон.
Як з вами поводилися росіяни?
Спочатку нас завели в приміщення. В одному приміщенні нас було п'ятеро чоловік. Було постелено шматки від пінопласту на землю. Відро стояло для природних потреб, і пляшка з водою. Потім нас по одному почали водити типу на "допит". Але це важко допитом назвати. Також роздягають, дивляться. Я роздягнувся — в мене гіпс. В мене, виходить, осколки зламали руку в двох місцях. Великі дістали, маленькі залишились.
Вони позвали свого, я не знаю, як це назвати взагалі, лікаря: "Ну давай розвʼяжем. У тєбя там азовськая татуіровка". Кажу: "Давайте розв'яжемо". Коротше, він навіть не зміг розв'язати той еластичний бинт. Побили мене сильно. Не міг навіть уявити собі, що в теперішній час взагалі в полоні можуть так з людьми, так до людей відноситись. Те, що я знав, як відносимося ми до їхніх полонених, це просто жесть. З нами такого не було.ʼ
Ніхто не "сюсюкався", ніхто. Ми просто сині ходили. Просто були сині, як "ізолєнти". Нас могли бити просто для розваг. От щось не сподобалося — відкривається камера, виводять або когось, або всіх.
Тобто перші два роки було тяжко в тому плані, що було за день дві перевірки: зранку і ввечері. Це ти "отримуєш" зранку і ввечері, не рахуючи допитів. Ти йдеш на допит, ще й там "отримуєш".
Максим Моргун із побратимами у перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року. Максим Моргун
У СІЗО була якась бібліотека, вам дозволяли читати?
Що ми там читали? Такі книги, чесно, не думав, що існують. Якийсь діалектичний матеріалізм якоїсь там ситуації. "Йолки-палки", це взагалі неможливо читати. Нас якийсь період просто пакували у цю комуністичну ідеологію. Було таке, що її заставляли вголос читати. Було, що заставляли вчити на пам'ять якісь абзаци, "главиПідрозділи книг.", ще щось.
Періодично здійснювали опитування: "Хто такий "Лєнін", хто такий Сталін, і так далі". Чесно, хочеться кудись думки відправити, хочеться пофантазувати. Бо гумор – це дуже добре. Мене, в принципі, на гуморі, як я любив виражатися своїм товаришам.
"Головна ціль – це привезти свою "кукуху" додому цілою, щоб хоча б твоє мислення і твоя голова були адекватні".
Перше місце — це нас привезли у Бердянську колонію. Номер 77, якщо я не помиляюсь. Потім звідти перевозять. Кожен раз, коли перевозили, нам казали, що "ви єдітє на обмєн". На обмін ніхто, відповідно, не їхав. Ми думаємо, що ми їдемо на обмін, приїжджаємо і "отримуємо". Прийомка — все по плану: дубинки, електрошокери, бігаєш, як здутий. Жорстко, реально жорстко.
У росіян є й показові тюрми, так би мовити, для міжнародних журналістів?
Так, це правда. Я був у такій декілька днів. Перевозять мене з Бердянської колонії в Крим. Фраза, я так розумію, офіцера, який нами займався і переправляв перед тим, як нас передати на якомусь із блокпостів при в'їзді в Крим, коли він відкрив тент і сказав: "Котікі, ви вже в Росії".
Далі три дні ми знаходилися, я так розумію, це був від училища Нахимова якийсь із корпусів. Один поверх був перероблений спеціально під полонених. Утім, в подальшому стало відомо, що це було показове місце. Там стояли відеокамери, ми знаходилися хто в чому був.
Нам ніяку "тюремну робуТюремна роба — це спеціальний, зазвичай грубий робочий одяг вільного крою, призначений для ув'язнених. Вона не обмежує рухів, часто має розпізнавальні знаки (смуги, кольори), щоб виділити осіб, що відбувають покарання, та зазвичай виготовляється з міцних тканин. Вона є формою одягу, що регламентує зовнішній вигляд у пенітенціарних установах." не видавали. Нам давали чисті речі, переважно з бірками, були чисті труси та футболка. Бірка "Сдєлано в Білорусії", шкарпетки ще, зубні пасти, щітки — у нас все було. "ПлазмаПлазмовий телевізор." навіть була, телевізор можна було дивитись. Шахи, шашки, нарди, по-моєму, бібліотека теж велика була, купа книжок. Зручні матраци, зручні ліжка. Але цього «щастя» я побачив тільки три дні. Це показове місце для міжнародних комісій. Тобто, для того, щоб приїжджали журналісти, дивилися: "Вот так вот ми содєржим українських плєнних". І ми там ніби всі задоволені ходимо і так далі.
Максим Моргун під час обміну військовополоненими, 14 червня 2025 року. Максим Моргун
Куди ви потрапили після Криму? І що таке "прийомка" в СІЗО?
Серед ночі заходять до нас в цю казарму зі списком. Підйом. Зачитують список людей, які їдуть. Ну все, ми ж думаємо — обмін. Садять нас в літак, ми летимо і прилітаємо в Таганрог. Там нас перевантажують з літака в машини. Замотують скотчем очі, руки — все стяжками. Чуємо, починають гавкати собаки. І ми розуміємо, що це не обмін.
Заїжджають камази на територію. Я так розумію, що це СІЗО міста Таганрог. Нас вигружають з цих камазів.
"Крики, собаки, удари. Ти стоїш, чекаєш своєї черги, поки тебе поведуть по цьому коридору "прийомки", ти ж все чуєш: як кричать наші хлопці, як їх б'ють, і решта. Це психологічно вже давить сильно".
Далі йдеш вже сам. Грубо кажучи, як живий коридор. Стоять люди з палицями, ти по цьому коридору біжиш, тебе кожен: хто палицею, хто ногою, хто електрошокером, чим попало. Дактилоскопія — відкатують відбитки пальців. Вага, зріст, баня. Там така баня: зайшов під холодну воду, витерся якоюсь простинею, якою всі витираються, коротше, і стрижуть тебе, дають цю тюремну робу чорного кольору, одягають і — в камеру. Заводять туди, всі ж в шоці, перелякані. Це ми там пробули шість днів.
Знову нас збирають, переодягають і все — знову обмін. "Йолки-палки", ми ж думаємо, ну блін, це вже, мабуть, точно обмін. Знову літак. Летимо ми вже з Таганрога у Воронежську область. У Воронежі аеропорт, вивантажуємося з літака, автозак, приїжджаємо в СІЗО Борисоглєбське, Воронежської області.
"Ну там все по класиці: прийомки, побиття, електрошокери. 30 вересня 2022 року я потрапляю вже в той самий Борисоглєбськ, тільки у колонію".
Що в колонії найбільше "вразило"?
Що мене там шокувало? Ведуть мене на допит. Перед кабінетом цих оперативників — розтяжка, руки догори. Підходить до мене кінолог. Я так розумію, що він десь з тих країв, десь з Якутії. Він курить, дихає, випускає дим в обличчя. І в грубій формі питає в мене: "Чого ми на них напали?". Я щось, чесно, аж "підзавис" трохи. Думаю, що ж йому відповісти. Кажу: "Та ми ж ні на кого не нападали".
Я ж розумію, що зараз така пауза, тиша. Думаю, зараз мені як прилетить за це, що я сказав те, що вони не хочуть чути. А вони ж нас до цього адаптовували весь час. В результаті він починає городити таку нісенітницю. На кшталт: "Наши люді вийдут із тайгі, і вам всєм прійдьот "тріндєц". Блін, я взагалі не розумію, що відбувається.
Потім він своїй собаці каже, щоб вона мене вкусила. І його собака мене кусає за ногу. В мене шрам. Вітамінів немає в організмі. І обробляли тією зеленкою, йодом. Не знаю, чим там його обробляли. І це з літа, з червня місяця до жовтня, поки не включили опалення, не загоювалась рана.
"Вже коли включили опалення, я її просто біля батареї висушив. Бо за ліки можна взагалі не говорити. Там ніяких ліків не давали. Ми не бачили такого як ліки. Сиру рибу їли".
Обійми під час обміну військовополоненими, де обміняли Максима Моргуна, 14 червня 2025 року. Максим Моргун
Що було найболючішим в полоні для українських військових?
Найболючішим було те, що можна було спостерігати, як хлопці наші вечорами сидять і згасають, зневірюються: "Я нікому не потрібен, за мене всі забули. Нас не обмінюють, скільки вже часу пройшло. Що зі мною не так? Моїм родичам "на мене наплювати", державі "на мене наплювати".
Це було важко. Доводилося якось підтримувати товаришів, підтримувати побратимів. І чесно — в мене це виходило. Багато хто вже змінився, казав: "Дякую за підтримку і решту питань. Того, що не давав пропасти". Я старався перевести тему на щось інше. Іноді доводилось трохи грубо.
А особисто у вас не виникали подібні сумніви?
В мене сумнівів ніяких не виникало. Я просто розумів, що, можливо, у зв'язку з тим, що я офіцер, мене не обмінюють, можливо, у зв'язку з тим, що Маріуполь, і вони всіх прирівнюють до "Азова"12-та бригада спеціального призначення "Азов" НГУ — елітний підрозділ Збройних сил України, сформований у 2014 році. Відомий обороною Маріуполя та "Азовсталі", зараз виконує бойові завдання на передовій. Підрозділ базується на принципах професіоналізму, ідеологічної підготовки та високої мотивації, проходячи ретельний відбір та навчання., що всі якісь там незрозуміло хто, якісь там фанатики, ще там хтось. І якось виправдовував свої думки таким чином. Обмін відбувся 14 червня 2025 року.
Ви любите зиму?
Взагалі зиму в дитинстві любив. Після полону, напевне — ні. Тому що з 2022 року на 2023 рік зима була настільки затяжна. У нас камери знаходились наче, як перший поверх, але воно наче, як підвальне приміщення. У нас вікно було під стелею, і з вікна починався плац. Там — стежки, доріжки. Ми були під землею. Ми відчули тепло в 2023 році десь в червні місяці. Тобто, в них — все "совок»" По графіку там 15 квітня виключається опалення. Включається — 15 жовтня.
Зима була настільки холодна, і ми так змерзли. Знімали простирадло з ліжка, замотувались простирадлом і одягали наверх кітель. За це можна було так відгребти, що страшно. Ну, на свій страх і ризик, щоб не змерзнути. Плюс фізичні вправи заборонялося робити. Тобто, якась мінімальна зарядка зранку – це максимум. Займатися спортом — вони це розцінювали як підготовку до якоїсь там втечі, чи що. Вони там накручені просто страшно цими питаннями.
Колишній військовополонений Максим Моргун, лютий 2026 року, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
Як ви почуваєтесь після полону?
По здоров'ю — зір впав дуже сильно. Після полону з'явилася гіпертонія. Мені зараз лікарі кажуть, що косоокість з’явилась, астигматизмАстигматизм — це поширене порушення зору, спричинене неправильною (несферичною) формою рогівки або кришталика. Світлові промені не фокусуються в одній точці, викликаючи розмитість, двоїння та викривлення зображення на будь-якій відстані. Основні методи лікування — окуляри, торичні контактні лінзи або лазерна корекція.. Такої "біди" в мене раніше не було.
Що ви любите в житті?
Я в цьому житті люблю риболовлю. В мене хобі таке. Колись мені зимова подобалась, але зараз щось ніяк не зберусь. Виходжу на вулицю, холодно, і все. Вже не побореться це.
Три роки перебування в полоні, для вас — це втрачений час?
"Три роки перебування в полоні — цілком впевнено можна сказати, що це втрачений час".
Було багато часу побути наодинці з самим собою і щось для себе зрозуміти, і багато питань переосмислити. Був період подумати над тим, над чим б я навряд чи подумав, якби не потрапив би туди. Це стосується життєвих цінностей загальним обсягом. Ну і там решта якихось особистих бачень.
Я почав більше цінувати життя, відносини між людьми, відношення особисте до батьків, до рідних загалом. Закцентувався на тому, як будувати собі плани на майбутнє. Як виконувати їх. Як йти до мети більш конкретніше. Не якимось там відмовками себе заспокоювати. А просто береш і робиш все. Тому що час — він йде.
