Дві Лізи долучилися до справ, які допомагають наближати перемогу. Фото: з архіву школярок
Дівчата підтримують захисників власноруч виготовленими смаколиками.
14-річна Єлізавєта Морозюк із Райгородка, що на Житомирщині, кулінарією захоплювалася змалку. Так уже традиційно склалося в родині, що домашня випічка завжди була на столі. А на усі дні народження рідних дівчинка випікала все інакші торти.
Повномасштабне вторгнення спонукнуло обдаровану школярку поставити кондитерську справу, так би мовити, на потік. Її імбирне печиво найрізноманітніших форм з патріотичною символікою, шарлотки, рулети, торти й інші смачні десерти уже рік як смакують Захисникам на передовій. Найбільша нагорода за нелегку працю для невтомної україночки – відгуки бійців, подяки від них, їхні світлини з її печивом.
У випічку для захисників Ліза Морозюк вкладає душу
Те фатальне 24 лютого запам’яталося родині не лише страшною звісткою, що ошелишила всіх українців, а й повісткою для батька. Спецназівець за строковою службою, багаторічний фаховий головний агроном на потужних підприємствах, Юрій Петрович, не вагаючись, став до лав ЗСУ.
У Райгородському ліцеї, де навчається дівчинка і вчителює її мама, та й всім селом почали збирати домашню випічку, щоб передавати тим, хто взявся за зброю, боронячи країну. Тож з мамою, Оленою Василівною, охоче доєдналися.
Згодом Ліза захотіла випікати сама бійцям імбирне печиво. Щоразу збільшувала кількість готової продукції, вдосконалюючи рецептуру. Запитувала у місцевих волонтерів, коли ті везтимуть передачі для 1 батальйону 95 бригади, й на той день напікала чимало ексклюзивних смаколиків, фасувала, розписувала… Затим їхали з мамою, а як був батько, то з ним, на ринок, закуповували борошно, цукор, масло, інші необхідні продукти. Щоб знову випікати, розписувати, розмальовувати, ретельно запаковувати й разом з листівками з сердечними побажаннями передавати. І так по колу. Вже рік як.
Імбирне печиво у Лізи найрізноманітніших форм і забарвлень
Дев’ятикласниця примудряється викроювати час для важливої роботи із щільного навчального графіка.
«Донька кілька днів підряд випікає-фасує свої смаколики, – розповідає Олена Василівна. – Спочатку пече імбирне печиво (до 200 штук його за раз передає) й те, що зберігається тривало. Затим – кекси, терті пироги, шарлотки й таке інше. Часто закінчує далеко за північ. Проте зменшувати обсяги точно не планує. Аж до Перемоги, яку, як і тата додому, чекає з таким нетерпінням. На Великдень ми з нею передаватимемо бійцям сотню власник пасок. Ліза накупила для імбирного печива формочок на пасхальну тематику. Вона якось для замкомбата, у якого народився син, спекла патріотичний торт. Так тішилася, коли бійці надіслали фотозвіт. З нашого ліцею патріотичні, власноруч приготовані смаколики, в основному синьо-жовті налисники з найрізноманітнішими начинками, передає бійцям і шестикласниця Єлізавєта Степанська. Школярок так і охрестили: дві Лізи, які смачно наближають Перемогу».
«Ці дівчата у нас взагалі активістки, вони беруть участь у всьому, що відбувається у нашому ліцеї. Вони і своїх однокласників, й інших ліцеїстів спонукають цим займатись», – поділилася директорка ліцею Олена Колеснік. Жінка розповіла, що військовим допомагають всім закладом: купують дрони, печуть пиріжки тощо.
Інна Тарасюк, одна з місцевих волонтерок, запитала у батьків дівчаток їхні розміри, аби презентувати футболки з написом «Волонтерка». І це цілком заслужено.
Читайте також: «Це не лише про традицію, а й про духовне зцілення»: чому 19-річна майстриня з Поділля обрала писанкарство за хобі
