За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Ніла розповіла Суспільному про свою загиблу доньку, лютий 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Ніла Штоль розповіла, що не дивлячись на відстань, Антоніна Штоль брала участь в житті своїх двох дітей.
"Кожен день дзвонила. По 2-3 рази на день. В школу збираємось – вона дзвонить. Вибирає, що вони хочуть одіти. В чому вони підуть. Ввечері діти хваляться мамі, що вони вечеряли, що вони в садочку, в школі робили".
Антоніна, зазначила її мама, служила на Сумському напрямку.
"На ротацію відвели їх в Дніпропетровську область. І вони тільки пару днів, як туди перемістились. Із побратимами вона вийшла в магазин. Міша і Антоніна загинули. Тих двоє лишилися, бо вони були ще за будівлею. Так мені говорили. Першим від вибуху вилетів Міша. Другою хвилею, як влетів дрон, викинуло Антоніну".
Мати переглядає фото загиблої доньки, лютий 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Антоніна єдина військова з Ізяславської громади, котра загинула під час повномасштабного вторгнення. Ніла розповіла, що вона прослужила рік. За кілька днів до загибелі, повідомила, що підписала контракт ще на рік.
"Я її просила, що може вже звільняйся. Вона: "Ні, мамо. Хлопцям потрібна підтримка. Я ж татова доця".
Готувати, за словами Ніли, Антоніна Штоль любила змалку. Навчила старшого брата ліпити вареники. Також вишивала нитками та бісером.
"Ось її вишивки. Це все її. Це вона в школу вишивала серветки. Ще вона завжди була татовою донечкою. Він їздив на роботу в Київ. Вона залазить у сумку. Питаю: "Тоня, доця, ти куди?". А вона каже: "З татом їду". Я кажу: "Татові треба речі збирати". А вона каже: "І я влізу".
Антоніні Штоль було 25 років, лютий 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Антоніна родом із села Сошне. ЇЇ мати пригадала, що донька була дуже активною в дитинстві. Такі ж, розповіла, зараз і її внуки.
"Скрізь вилізти. Всі паркани, всі дерева – це були її. Річка. Купатися ціле літо – не вилазила. Разів пару топилася. Брат діставав. Мені не признавалися. Зате навчилась плавати. Вона любила щось організовувати з молодшими класами. Вона вела їх. Завжди".
Ніла розповіла, що грається із псом Арчі, якого привела додому донька. Він любить дітей Антоніни.
"Тоня за пазухою мені його принесла. Так він такий був кумедний. Як ведмедик".
Ніла береже фото донько у сімейному архіві, лютий 2026 року, Хмельниччина. Суспільне Хмельницький
Подруга Антоніни Оксана пригадала, що відмовляла її від військової служби.
"Вона каже: "Ні, я буду там, де мій папа. І я повинна бути там. Не можу стояти осторонь". Вона така була одна. Мені 37 років. І за своїх 37 років я не зустрічала на стільки позитивних людей, наскільки була Тоня".
Подруга розповіла, що в пам'ять про Антоніну написала пісню.
Авторка: Оксана Снігур
