За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Юрій Шуляр воював на Сумському та Донецькому напрямках. Фото: Анна Шуляр
32-річний Юрій Шуляр з Шепетівського району, що на Хмельниччині, вступив до лав ЗСУ у березні 2025 року. А вже у травні боєць загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Історію українського захисника розповіла Суспільному його сестра Анна.
Юрій Шуляр народився 29 листопада 1992 року у селі Велика Березна.
"Так як він народився у багатодітній сім'ї, хоббі у нього було небагато. Він був змушений більше працювати, щоб підтримувати маму, 4 братів і сестру. Але любив у вільний час риболовити та відпочивати з донькою".
До повномасштабного вторгнення чоловік працював у колгоспі в Старій Чорторії на Житомирщині.
12 березня 2025 року Юрій потрапив під загальну мобілізацію. Він був солдатом спочатку на Сумському напрямку, потім — на Донецькому. Під час війни йому дали позивний "Камаз" через те, що любив та ремонтував великі машини.
"Коли Юра проходив навчання, спілкувалися ми зовсім мало. На навчаннях в них були суворі правила — без зв'язку та телефонів. Як їх забрали на Сумський напрямок, він також телефонував не часто, бо зв'язку майже не було".
Юрій народився у селі Велика Березна Шепетівського району. Фото: Анна Шуляр
За словами сестри Анни, коли військовий потрапив на Донецький напрямок, він зателефонував перед виконанням завдання по відеозв'язку.
"Тоді він вперше побачив свого племінника, якого так чекав і любив. Юра був дуже виснажений і наче відчував, що це його остання розмова. Очі були наповнені сльозами і смутку. Він ніколи не говорив, що йому страшно чи йому це не потрібно. Коли його мобілізували, він усім говорив: "Потрібно ставати чоловіком, потрібно захищати свою сім'ю".
21 травня Юрій Шуляр пішов на бойове завдання у Краматорському районі на Донеччині, а наступного дня прийшла звістка, що втрачено зв'язок і боєць вважався безвісти зниклим.
"З першої хвилини, як я лише дізналася про це, дала собі 30 хвилин поплакати. Далі я взяла себе в руки і почала шукати. Я телефонувала в усі госпіталі, шукала в полоні, але найстрашніше було — телефонувати в морги. Тому що відводила себе від думки, що він міг загинути, адже обіцяв берегти себе. Тиждень я жила у пеклі".
27 травня телефонним дзвінком родину сповістили про загибель Юрія Шуляра. Поховали військового 2 червня на місцевому кладовищі рідного села.
"Коли ми востаннє розмовляли, в нього не було останніх слів, адже він хотів жити й надалі в вільній і незалежній Україні. Спостерігати, як росте його донька, іде до школи, вести її під вінець. Але війна не дивиться на наші плани, вона забирає найкращих".
