За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Сестра Валентина на 154 акції “Поверніть героїв з полону” у Хмельницькому, 18 липня 2025 року. Сестра Валентина
Хмельничанин Юрій після початку повномасштабного вторгнення Росії прагнув захищати Україну. Востаннє він вийшов на зв’язок 27 квітня 2025 року, перед виходом на завдання під Краматорськом, де його підрозділ потрапив під масований обстріл. Вже два місяці рідні не мають про нього жодних звісток.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла сестра військового Валентина Петровська.
За її словами, Юрій народився у Хмельницькому, де й прожив усе життя.
"Для рідних він завжди був героєм — ще з дитинства, коли, як старший брат, захищав у школі, допомагав пережити втрату мами та був тією людиною, на яку завжди можна покластися".
Сестра військового зазначила, що з дитинства Юрій був добрим, веселим і компанійським.
"Має багато друзів, адже вміє слухати й підтримувати. Після школи пішов служити у десантно-штурмові війська, здійснивши 16 стрибків з парашутом, якими дуже пишається. Потім одружився, став батьком доньки та сина, а згодом — дідусем маленької Міланочки, яку безмежно любить. Працював у багатьох місцях, але останнє десятиліття — в охороні "Епіцентру" де його поважали колеги".
Зі слів Валентини Петровської, з початком повномасштабного вторгнення Росії Юрій прагнув стати на захист країни.
"Однак дружина Валя та я відмовляли його через стан здоров’я: у нього були операції на шлунку та очах. Проте після отримання повістки він не став ухилятись, кажучи: "Нарешті зроблю те, що хотів".
Сестра Юрія розповіла, що він зателефонував на Великдень, щоб привітати рідних зі святом, і повідомив, що їх відправляють на Краматорський напрямок.
"Для мене ці слова стали завершенням свята. З того часу щодня були короткі дзвінки зі словами: "У мене все ок". 27 квітня о 17:25 він надіслав повідомлення: "Йду на завдання, зв’язку не буде приблизно три дні. Все буде добре. Я тебе люблю".
Валентина Петровська пригадала, що 30 квітня Юрій не вийшов на зв’язок.
"Почалися страшні дні невідомості. Відомо, що його підрозділ відправили у село Тарасівка Краматорського району, яке незабаром окупували. 5 травня дружині принесли повідомлення: "Ваш чоловік вважається зниклим безвісти з 30 квітня". Час ніби зупинився".
За її словами, згодом побратим, який виходив з Юрієм на те завдання, розповів у госпіталі, як усе відбувалося.
"Їх доставили до лісопосадки без документів і телефонів. Через кілька хвилин після висадки почався потужний обстріл з мінометів, артилерії, дронів та стрілецької зброї. Вижити було майже неможливо. Їх було троє: один загинув одразу, другого — тяжко поранило, а Юрій залишився неушкодженим. Вони дісталися позицій, але обстріли тривали. Евакуації не було. Юрій разом з кількома бійцями та пораненими три доби відбивався з бліндажа. Коли один із побратимів вирішив самотужки евакуюватися та покликав Юрія, той відповів: "Я не можу їх залишити". З ним лишилися побратим з позивним "Токсік" та троє тяжкопоранених. Наразі всі вони вважаються зниклими безвісти".
Сестра військовослужбовця зазначила, вже два місяці немає жодних звісток.
"Ми зверталися до військкоматів, ГУР, президента, навіть до посла ОАЕ, але відповіді немає. Щоп’ятниці виходимо на акції за полонених та зниклих безвісти, їздили до Верховної Ради, спілкуємось з іншими родинами, для яких ця тиша стала щоденним болем. Моє серце відчуває, що він живий. Живу надією і молю Бога, щоб завтра він зателефонував і сказав: "Сестричко, я живий, і я тебе люблю".
