За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Доберман Люцифер, який проживає із ветераном Павлом Молчанюком, Хмельницький, листопад 2025 року. Суспільне Хмельницький
Якою була перша зустріч з Люцифером, пам’ятаєте?
О! Таке не забувається. Нам організували зустріч. Господарі Люцифера привезли його в машині, у багажнику. Я підходжу, а вони кажуть: "Сідайте ззаду". Я присів — і в цю мить відчуваю, як іззаду зуби й теплий язик обережно починають "цілувати" мене в шию. Уявіть тільки! Я просто оторопів. Наче й очікував чогось, і водночас не чекав саме такого. Вийшло так, ніби він одразу мене відчув.
Зараз це згадую — і аж "мурашки по тілу". Я дуже добре пам’ятаю нашу першу зустріч. Він мене буквально розцілував зі спини. Не знаю, чому так сталося. Чесно кажучи, й досі для мене це… Мабуть, я сам його дуже чекав. І він це якось відчув.
Його привезли до мене додому. Звісно, пес злякався, схвилювався. Бігав по кімнатах, пообнюхував усі доріжки. І саме з цього моменту почалася наступна доба — мабуть, найпотужніша в нашому знайомстві. Уявіть: я ліг на ліжко, а він сів на підлозі навпроти мене. Я не спав — бо всю ніч він дивився просто на мене. Стояв отак, майже впритул.
Зараз я вже знаю його характер, але тоді — ні. А в нього все-таки величезні зуби, та й порода на вигляд доволі "страшна". Та насправді він дуже розумний і дуже відданий. Тепер я про доберманів знаю майже все.
І так тривала наша перша доба: він дивився на мене, я — на нього. Спочатку він навіть не хотів їсти, і я дуже хвилювався. Але згодом ми стали ближчими — почали гратися, гуляти, більше спілкуватися, і все налагодилося. Він навчився виконувати різні команди.
Люцик живе в мене вже два роки, і чесно — він став настільки рідним, що я навіть не уявляю, як жив без нього раніше. Можу сказати, що Люцик мене змінив. Ба більше — він змінює мене щодня. Я в нього вчуся життєрадісності.
Після повернення з війни, ви здобули освіту психолога і наразі допомагаєте ветеранам, переселенцям та сім’ям які втратили зв’язок зі своїми рідними у зоні бойових дій. Чому обрали саме такий напрямок діяльності?
Наразі я — практичний та клінічний психолог центру психологічної допомоги "Разом з тобою", а також психолог у рекреаційному центрі "Берег Надії". Під час війни я побачив, що багато людей не можуть самостійно пройти цей етап — подолати тривожність, пережити стрес, впоратися з внутрішніми змінами. Я зрозумів, що принаймні те, що можу робити тут, — це допомагати хлопцям і дівчатам, які повернулися із зони бойових дій.
Знаєте, коли людина повертається з втратою кінцівок чи з тяжкими опіками на тілі чи обличчі — це те, що одразу впадає в очі. Але, як я часто кажу, іноді хлопці повертаються з "ампутацією психіки". Це ті моменти, які неможливо побачити з першого погляду: люди повертаються з травмами, які не можуть пережити самостійно дуже довгий час, і які зовні не видно.
У таких випадках, на мою думку, потрібен психолог, який також був на війні, який знає все це не з чуток, сам пережив і депресію, і розлади сну, і втрату себе…
Своїм пацієнтам я завжди кажу: "Знаєте, нас щодня чекають нові виклики. І, на жаль, після війни не закінчилося те, що нас турбує. Не зникло те, що іноді змушує нас погано спати. Це важкий період. Але я впевнений, що ми його пройдемо. І впевнений, що разом знайдемо відповіді на ті запитання, які вас хвилюють".
Ветеран Павло Молчанюк — практичний та клінічний психолог, Хмельницький, листопад 2025 року. Суспільне Хмельницький
А коли ви почали залучати Люцифера до сеансів психотерапії, і які це дало результати?
Така думка виникла в мене майже одразу, щойно я почав допомагати ветеранам повертатися до мирного життя. Спочатку я залучав свого Люцика до групових зустрічей. Присутність чотирилапого друга одразу розряджала атмосферу, знімала напругу та налаштовувала людей на більш відкриту, довірливу розмову.
Згодом мій пес-"психолог" почав приходити зі мною й на індивідуальні сеанси психотерапії. І я бачу, як змінюються бійці: на обличчях одразу з’являється усмішка. Вони граються з Люцифером, розмовляють із ним. Кажуть, що Люцик — їхній друг, який щиро радіє при зустрічі, заспокоює, створює відчуття безпеки. Це допомагає їм більше відкриватися під час терапії.
Цей напрям офіційно називається "каністерапія". "Каніс" — означає "собака", а "терапі" — це процес зцілення, відновлення ментального здоров’я. Я побачив, що мій Люцик чудово знаходить контакт із людьми: він відчуває їх, дуже прогнозований у поведінці. Що мені в ньому подобається найбільше? Він пес зі стійкою психікою. Якщо любить — то безумовно.
Один мій друг якось сказав: "Ви з ним знайшли один одного". І це правда. У нас усе саме так і сталося. Бо коли ми зустрілися, у мене був не найлегший період у житті. Я повернувся з фронту, переживав складний етап пошуку себе. Адже перш ніж допомагати іншим, потрібно було допомогти самому собі. І саме в цей час з’явився Люцик. Можу сказати, що значна частина мого зцілення — це його заслуга.
Коли Люцик потрапив до вас, він вже був дорослим псом. Скільки років йому зараз?
Люцику шість років. Я не пам’ятаю точний коефіцієнт, за яким порівнюють вік людини і собаки, але, якщо не помиляюся, ми з ним десь "ровесники". Мені — сорок шість, йому — шість, тож плюс-мінус ми з ним в одному віці. Але я все одно називаю його "сином".
Він насправді дуже розумний і мудрий. Іноді мені здається, що він розуміє мене краще, ніж деякі люди. Ми постійно на одній хвилі, як голка з ниткою.
До речі, коли в мене були проблеми зі здоров’ям, він постійно сидів біля мене й не відходив. Коли загострилася легенева хвороба, він дуже це відчував: сидів поруч, клав мордочку мені на груди чи на живіт. Він дуже переживав — і я це чітко бачив.
Одного разу, коли я потрапив до лікарні, він навіть два дні відмовлявся їсти, поки за ним доглядали.
Люцифер допомагає ветерану проводити індивідуальні сеанси психотерапії, Хмельницький, листопад 2025 року. Суспільне Хмельницький
Вас часто запитують чого ви його назвали "Люцифер"?
Назвав його не я — це зробили попередні власники. Він уже потрапив до мене з кличкою "Люцифер". За документами він — "Квантиль Люцифер". Дехто казав мені: "От, ім’я Люцифер… Ти ж, нібито, віруюча людина — це ж "диявол"".
Але знайдіть мені в Біблії хоч одне місце, де прямо написано, що Люцифер — це диявол. Взагалі, якщо дослівно перекладати ім’я "Люцифер", воно означає "той, хто несе світло".
І він для мене справді "світлоносний". Я подумав, що це дуже про нього. Але так уже склалося, що найчастіше я називаю його просто Люцик.
Я знаю, що вам ще подобаються такі тварини як панди. Звідки ця любов?
У мене ще до війни і під час неї було псевдо "Панда". На лівій руці я зробив велике татуювання із зображенням цього звіра. Чому мені подобаються панди? Тому що на вигляд вони дуже добрі й милі, але в цирку не виступають. Тигрів, левів — грізних і сильних — дресирують і виводять на арену. А панду змусити виступати практично нереально. Панди — з характером, але водночас дуже добрі та життєрадісні.
Люцик для мене — це 45 кілограмів щастя. Це мій найкращий антидепресант і мотиватор. Ну яка може бути депресія чи поганий настрій, коли поруч Люцик? Він завжди дивиться на мене відданими очима. За цей погляд я його безмежно люблю.
Ми з ним — команда: Люцифер і Панда.
Люцифер лежить поруч із господарем Павлом Молчанюком, Хмельницький, листопад 2025 року. Суспільне Хмельницький
