За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Вероніка та Володимир на відпочинку у горах. Вероніка
24-річний Володимир — шахтар і електромонтер із Покровська, який вступив на службу добровольцем ще до повномасштабного вторгнення. Проходив строкову службу у Десні та на Хмельниччині, зник безвісти 20 листопада 2024 року під час бою на Донеччині. Востаннє він телефонував дружині 17 листопада минулого року, і відтоді рідні не мають звісток про військового.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла дружина Вероніка.
Володимир народився у Покровську на Донеччині 16 травня 2001 року. У мирному житті він навчався на електромонтера і працював на шахтоуправлінні "Покровське", зазначила Вероніка.
"Володимир — шахтар, людина праці. Він завжди був тим, хто не боїться відповідальності".
За словами жінки, Володимир захоплювався комп’ютерами, технікою, іграми та автомобілями.
"У ньому було стільки дитячої щирості та дорослої сили одночасно".
Перед тим, як їхати на Донбас, він зробив для дружини вчинок, який вона пам’ятатиме все життя. Її номер не переставав дзвонити з невідомого телефону — вона не відповідала, поки нарешті не взяла слухавку, пригадала Вероніка.
"Ви можете вийти?" — запитав кур’єр. На порозі він простягнув великий букет квітів. "Від вашого чоловіка. Він їде на Схід, але дуже вас кохає". Від цих слів я розплакалася прямо біля воріт".
Квіти, які Володимир подарував Вероніці. Вероніка
Він служив добровільно, ще до повномасштабного вторгнення. Строкову службу проходив у Десні та на Хмельниччині — там його й застало повномасштабне вторгнення. Вони з Веронікою познайомилися через спільних знайомих зі служби, і почалася їхня історія, яка швидко переросла у шлюб.
"Ми познайомились, через декілька днів вийшли на каву. Тоді його ще відпускали на декілька годин. Так розпочалась наша історія. Після кави через декілька днів чоловік прислав великий букет троянд".
Вероніка з Володимиром на природі. Вероніка
У листопаді 2024 року Володимир служив на Донецькому напрямку. 20 листопада його офіційно оголосили безвісти зниклим під час бою. Підрозділ отримав наказ відійти на іншу позицію після поранення, але Володимир і його побратим звідти не вийшли. Останній зв’язок був 17 листопада.
"В якому мій чоловік говорив, що він повернеться через три дні. Він знав, що мене чекає вирішальний екзамен. Я його здала, але чоловік про це не дізнався. Він хотів дуже повернутись, ,адже мріяв про донечку".
Коли Вероніка дізналася, що побратим її чоловіка повернувся додому на щиті. З того моменту її стан змінився.
"Я вірю, що мій Володимир живий і повернеться. Але бувають дні, коли здається, що ця чорна смуга ніколи не закінчиться. Тримає мене його обіцянка — що він мене кохає понад життя і повернеться. Як він так мене любив, то мусив вижити".
Вероніка тримає плакат із закликом. Вероніка
Вероніка розповіла, що по мірі можливості відвідує обміни полонених. Робить це для того, аби почути бодай якусь звістку про свого коханого чоловіка, а також підтримати хлопців тим, що їх чекали та вірили у їхнє повернення.
"Кожного разу після того, як приїжджаю, думаю, що більше не поїду. Бо важко морально дивитись у очі хлопців, які пробули у пеклі. Але мрію просто одного разу побачити очі коханого і однією з перших його обійняти. Бо вірю, що він повернеться, і для нього це буде дуже цінно, що я чекала".
Окрім дружини Вероніки, на Володимира чекають мама, сестра та вся родина. Найбільшою підтримкою є мама та інші жінки, які переживають те саме, зазначила жінка.
"Ми тримаємо одна одну в моменти, коли світ валиться".
Вероніка на акції “Поверніть героїв з полону. Знайдіть безвісти зниклих” у Хмельницькому. Вероніка
