За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Олександр Хоменко був командиром танкового батальйону 92 ОШБр імені отамана Івана Сірка. Ольга Хоменко
"Живіть сьогодні останнім днем, кохайтесь, як ніколи більше не буде" — ці слова танкіст Олександр Хоменко з Хмельниччини на псевдо "Фенікс" написав на прапорі України, як послання усім українцям, і виставив фото на своїй сторінці у Facebook незадовго до своєї загибелі. Він був командиром танкового батальйону 92 ОШБр Окрема штурмова бригада.імені отамана Івана Сірка. За два роки повномасштабного вторгнення чоловік пройшов бойовий шлях від командира взводу до командира батальйону, від лейтенанта до майора.
Батьки Олександра розповіли Суспільне Хмельницький історію свого сина.
Прапор підписаний військовослужбовцем. Ольга Хоменко
Ваш син Олександр був кадровим офіцером. Він з дитинства мріяв бути військовим?
Батько Микола Хоменко: Насправді – ні. В дитинстві він не мріяв бути військовим. Справа в тому, що наш Сашулька, ми так завжди його називали і називаємо, народився з патологією серця. Від будь якого незначного навантаження у нього була сильна аритмія. У шестирічному віці лікарі його поставили на облік і сказали, щоб ми готувалися до того, що Сашко може стати інвалідом. Я, як батько не міг змиритися з цим. Вивчив подібні історії людей, розписав сам програму, облаштував одну з кімнат під спортзал і почав займатися з сином: підтягування на перекладині, віджимання від підлоги та качали прес.
Тренування тривали щодня, навантаження та інтенсивність постійно збільшували. Так тривало чотири роки. Ми досягли таких результатів, що лікарі-кардіологи після усіх аналізів та тестів не повірили своїм очам. У десятирічному віці діагноз зняли.
Сашко продовжував займатися спортом усе життя. Він був гарним, фізично розвинутим хлопцем. Усвідомлене рішення — бути військовим прийшло лише після закінчення школи. Він порадився з нами і ми підтримали. Наш син у 2019 році закінчив з відзнакою Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю "Управління діями підрозділів танкових військ".
Загиблий військовослужбовець був родом з Хмельниччини. Ольга Хоменко
Де народився Олександр?
Мати Ольга Хоменко: Наш синок народився в Білогір’ї, що на Хмельниччині, 20 квітня 1998 року. І проживав тут разом із нами. Він у нас єдиний син. І війна його у нас забрала… Наш хлопчик ріс в любові. Він завжди радився з нами і кожного дня казав, що він нас дуже любить. Це була сильна та світла людина. Недарма у нього псевдо "Фенікс". Сашулька дуже любив читати. Його улюблене книга — "Гаррі Потер" і улюблений персонаж Фенікс — це птах, який мав здатність відроджуватися з попелу та рятував інших. Це так схоже на Сашу.
Розкажіть де і коли розпочався бойовий шлях Олександра?
Мати Ольга Хоменко: Після закінчення академії йому пропонували службу інструктором у навчальному центрі. Сашко обрав посаду в бойовій бригаді. Не хотів сидіти в тилу. Свій шлях командира він розпочав з танкового взводу на Харківщині у 92 механізованій бригаді92 окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка. З вересня 2023 року переформована з механізованої у штурмову.. Перша ротація була під час АТОАнтитерористична операція на сході України. в Очеретино, що на Донеччині. Потім були й інші ротації на Донеччині. Саша — учасник АТО та учасник бойових дій.
Військовослужбовець Олександр Хоменко виконував бойові завдання на лінії фронту. Ольга Хоменко
Пригадайте початок повномасштабного вторгнення. Де на той час були ви та, що вам відомо з розповіді Олександра?
Батько Микола Хоменко: Повномасштабне вторгнення застало нас усіх вдома, в Білогір’ї. Саша, якраз, приїхав у відпустку. Напередодні, 18 лютого, він прибігає і говорить, що отримав наказ терміново прибути на службу в бригаду. Зірвався і поїхав. Телефоном повідомив, що всю бригаду вивезли на полігон. Я його ще запитав: "А чого на полігон?" А він пожартував: "Просто шашликів поїсти, не хвилюйтесь — все нормально". Про те, що російські війська вторглися на територію України, ми дізналися з соцмереж. Намагалися одразу додзвонитися сину.
За деякий час він набрав нас і підтвердив, що все це правда. Сказав: "Але, ви не переживайте, все буде добре, ми переможемо". Пізніше Сашко розповів, що саме у ту ніч 24 лютого 2022 року вони перебували у наметах у пункті постійної дислокації біля складів ракетно-артилерійського озброєння на Харківщині. Неподалік почули потужні вибухи. Старшина ще їм сказав: "Пацани, це не салют. Почалась повномасштабна війна".
Вони виконували бойові задачі. Протягом місяця постійно переміщувались: займали позиції на трасі Чугуїв — Харків, очікували російські колони, на окружній, біля аеропорту. Потім Сашин екіпаж перемістився в Коробочкіне, отримав задачу знищити загарбників у селищі Залізничне. Російські ПтуРи — це протитанкові керовані ракети, стріляли по ним без перестанку. Казав, що усе було, як у страшному кіно і не вірилось, що це відбувається насправді. Тоді у тому бою танкісти відчули свою силу та фаховий рівень. Вони підбили БМПБойова машина піхоти — це , БМ-21 "Град"БМ-21 "Град" (абревіатура від Бойова́ маши́на, Індекс ГРАУ 9К51) — реактивна система залпового вогню калібру 122 міліметрів. та іншу техніку.
Герой загинув у віці 26 років поблизу Харкова 1 серпня 2024 року. Ольга Хоменко
Що спонукало Олександра під час повномасштабного вторгнення перейти з танкістів у піхотинці?
Батько Микола Хоменко: На початку вторгнення Сашко служив у механізованому батальйоні. Часом виходив з хлопцями на завдання для пошуку позицій для стрільби. Разом з піхотою вибудовував стратегію боротьби. Саме тоді його помітив командир механізованого батальйону і запропонував очолити механізовану роту піхоти. Син погодився. І відтоді в його підпорядкуванні було 150 чоловік, а не дев'ять, як раніше.
Наш Саша при виконанні складних військових задач проявив справжні командирські здібності – здатність аналізувати, приймати рішення, нести за них відповідальність. Ходив у розвідку, планував операції. Під час однієї з яких вдалося повернути Україні УТР-2Український Т-подібний радіотелескоп-2) — це найбільший у світі радіотелескоп декаметрових хвиль (МГц), розташований у Харківській області. – найбільший у світі радіотелескоп декаметрових хвиль, який окупанти планували знищити. Брав участь у боях за Куп’янськ, Сватове, Бахмут. Він, як командир, міг би надавати вказівки зі штабу, але завжди був на передовій разом зі своїми хлопцями. В піхоті говорили: "Якщо йде з нами Фенікс, то все буде добре. Він фартовий!".
Мати Ольга Хоменко: Розповім вам один випадок. Саша був поранений під Берестовим. У цьому бою брали участь усі новачки, переважно, люди старші за нього, але для них це був перший бій. БТРБронетранспортер — це . з екіпажем командира йшов попереду колони і наїхав на протитанкову міну. Двері машини відлетіли так далеко, що їх потім не знайшли, але, слава Богу, всі залишились живі.
Син отримав опіки, обличчя було в крові. Але, він виліз з БТР з усмішкою, і з легкістю сказав своїм підлеглим, що його поранено, але нічого страшного. Розповідав, що, як командир, у ті хвилини мусив саме так спілкуватися з підлеглими, тому що, якщо живі, вцілілі бійці побачить в його очах слабкість, вони далі в бій не підуть. Після поранення та контузії син лікувався у харківському госпіталі.
Олександр отримав поранення під час виконання бойового завдання. Ольга Хоменко
Чи був ваш син одруженим?
Мати Ольга Хоменко: Офіційно вони не встигли розписатися. Хоча планували весілля. Саша зустрів своє кохання в госпіталі, куди його привезли після поранення. Оля працювала медсестрою. Першу зустріч син пригадував так: він приїхав весь чорний від попелу, брудний. А вона — красуня така стояла. Закохався одразу. Запросив на каву. З госпіталю на Харківщину поверталися вже разом. Свою кохану, він називав "дружиною".
Оля перевелась зі служби в госпіталі у піхоту. Наразі вона продовжує служити як бойовий медик. Оля підтримує з нами зв’язок і називає нас "мамою" та "татом". До речі, на початку повномасштабної війни вона з мамою виїхали до Польщі, а згодом 19-річна дівчина повернулась в Україну, аби рятувати поранених бійців.
Воїн власноруч розробив прапор для свого батальйону. Ольга Хоменко
Скільки років було Олександрові коли він очолив танковий батальйон?
Батько Микола Хоменко: Наш син у 25 років достроково отримав звання майора та став командиром танкового батальйону в одній з найпотужніших бригад ЗСУ — 92 ОШБр імені отамана Івана Сірка. Ми дуже пишались ним.
До речі, син мав не тільки талант командира, а й також інженерне мислення. Розробив полегшений варіант шолому танкіста та технологію оптимізації орієнтування на місцевості екіпажів танків і командирів, впровадив її за фінансової підтримки благодійників-білогірчан. Також Саша розробив прапор свого танкового батальйону. Під цим прапором його побратими досі йдуть у бій.
Окрім виконання військових задач, залучав величезну волонтерську допомогу, займався рекрутингом. До речі, його батальйону постійно волонтерську допомогу надає відомий гурт "Шмальгаузен", де ключовим учасником та творчим лідером є Сашин двоюрідний брат Владислав Михальчук. Вони з Сашою були дуже близькі, як рідні брати. Влад неодноразово сам приїздив до Сашка, привозив дрони, сканери, і ще багато чого, що потребував батальйон.
До речі, Сашко завжди був дуже спраглий до нових знань. Він готував себе у майбутньому до командира ЗСУ вищого рангу. Ми були приємно здивовані, що під час повномасштабного вторгнення він заочно закінчив ще два вузи — Хмельницьку гуманітарно-педагогічну академію, отримав магістерський ступінь зі спеціальності менеджмент "Управління навчальним закладом", а також Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут за спеціальністю "Право".
Окрім того, вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Йому пропонували навчатися на стаціонарі у Києві подалі від бойових дій, але син обрав заочну форму навчання, аби тільки бути зі своїми хлопцями і захищати Україну в бою. Цей вуз він не встиг закінчити…
Президент України особисто нагороджував Олександра Хоменка. Ольга Хоменко
Як загинув ваш син?
Мати Ольга Хоменко: Наш Сашунька загинув 1 серпня 2024 року неподалік Харкова. Його смерть була пов’язана з виконанням військової служби.
Наш син Олександр Хоменко неодноразово був відзначений нагородами за бездоганне виконання військового обов'язку, виявлену доблесть, честь, особисту мужність та героїзм у захисті України. Серед яких: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за участь у Куп'янській операції, йому вручав особисто президент України Володимир Зеленський, який на той час перебував на Харківщині, медалямі "За військову службу Україні", "За особливу службу" ІІІ ступеня, "За досягнення у військовій службі" ІІ ступеня, "Сильному духом", "Честь і доблесть" І ступеня, "За оборону Харкова", "Кращий танкіст" медаль-відзнака командувача військ оперативного командування "Схід", медалі "Учасник АТО" та "Учасник бойових дій", відзнака Міністра оборони України "Лицарський хрест" (посмертно).
Олександра Хоменка неодноразово відзначали за виконання бойових завдань. Ольга Хоменко
Нещодавно я подала електронну петицію "Про присвоєння звання Героя України" (посмертно) Хоменку Олександру Миколайовичу майору, командиру танкового батальйону 92 ОШБр імені кошового отамана Івана Сірка, позивний "Фенікс", ветерану АТО". Вона розміщена на офіційному інтернет-представництві Президента України. Прошу усіх людей підтримати її. Наш син мріяв про Перемогу. Він усе робив для Перемоги.
Батько Микола Хоменко: Ви знаєте, ми досі не можемо звикнути до того, що нашого Сашуньки немає. В домі усе нагадує про нього. Часто передивляємося фотографії. Нам дуже його не вистачає. Він приходить до нас у снах завжди усміхнений…
