За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Нацгвардієць Владислав Станкевич зі своїми побратимами. З особистого архіву Владислава Станкевича
Нацгвардієць зізнався, тоді промайнуло, що у свої 23 роки ще не встиг пожити.
"Зразу все життя перед очима за лічені секунди. Я вже думав, чесно кажучи, що навряд чи звідти вийду".
З його слів, з простреленою ногою, на адреналіні, пробіг 100 метрів. Тепер, лікуючись у хмельницькому шпиталі, пригадує: на фронт попросився добровольцем. За контрактом у нацгвардії служить з травня 2021 року. Перше бойове зіткнення з ворогом відчув у травні 2024 року поблизу населеного пункту Липці на Харківщині.
"Перший артобстріл, коли ти ще не на позиціях, тільки туди доходиш, а вже по тобі починає працювати міномет, дрони скидають по тій стежці, по якій ми мали проходити. То ми час від часу ховалися у всіляких окопах, норах, щоби дійти до позиції, поміняти своїх хлопців".
За словами Владислава, тоді на позиціях разом з побратимами був 3 доби.
"Почався наступ, ми сиділи в окопах, пильнували. По рації передають, що росіяни лізуть. Стали в бойову готовність. Вони там наступали. Видимість погана була, бо там ліси. То ми просто стріляли куди попало, аби створити вогневу перевагу".
Владислав Станкевич наразі проходить реабілітацію, листопад-2024. Суспільне Хмельницький
1 липня їх підрозділ передислокували на Вовчанський напрямок, і тоді було передчуття, що станеться щось недобре, розповів Владислав.
"Чесно, тоді дуже страшно було. Чуйка не підвела. На 5 добу отримав там поранення. Там було пекло. Кілька разів прощалися один з одним: думали – не виживемо. Міномет "Василіск", гради, ну все по нас прилітало. КАБи дуже страшно. Від самого звуку страшно, він летить як літак. Коли падає — тебе прямо з окопу підкидує. В 100 метрах дерева валяться просто так. В тебе все всередині перевертається".
Владислав Станкевич розповів, лікарі попередили про тривалий процес реабілітації після поранень. А після одужання він планує продовжити службу.
