За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Покинута російська техніка, яку виявили в одному зі звільнених сіл. Фото: Євгеній Кошеленко
Як розповів чоловік, частіше штурмовикам вдавалися операції: виганяли з українських сіл російських військових, які гинули або тікали, залишаючи техніку, а часто і зброю. Але ворог теж завдавав ударів по українських позиціях, де тижнями вичікували слушної миті наші бійці, аби піти в наступ, каже Євгеній.
За словами Євгенія Кошеленко, одного разу в їхньому окопі зайнялося: "Наша позиція почала горіти. В нас все згоріло, нічого не лишилося. В нас на позиціях були спальники, каримати, все згоріло, крім одного. І ми, можна сказати, всі спали на одному кариматі".
Євген пригадує, як отримав поранення на одному із завдань: "Заходили в село Богородичне штурмом, пробували вибити росіян і у нас це вийшло, але коли вони підтягнули свої резерви, нам довелось трохи відійти. Ми зайняли позицію вище і трималися. Я там просидів десь тиждень, мене поранило. Це був останній мій бій. Обстрілювали дуже багато, пів години прилітало по всіх позиціях. Біля мене двічі влучило дуже сильно і я втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то побачив на собі кров. Виявилось, що в мене відкрита черепно-мозкова травма, осколок пробив череп. А ще посікло ноги".
Після отриманого на фронті поранення Євген зробив татуювання, березень 2024, Хмельниччина. Фото: Суспільне Хмельницький
Євгеній розповідає, що після лікування з’явився у військкомат, бо мав наміри продовжувати службу. Але здоров’я, каже, не дозволяє повернутися на вогневі рубежі: "Я хотів далі служити, але не міг. В мене дуже часто головні болі, я втрачаю свідомість, можу не пам’ятати, що було сьогодні. Навіть за пів години можу забути людину, з якою говорив. Штурмувати я не зможу. Я буду тягарем для хлопців, тому що я знаю, що таке штурмувати".
Та, каже чоловік, для нього знайшли службу: в Хмельницькому ТЦК: "Буду допомагати, чим можу. Якщо я ще можу щось робити, я буду це робити".
Євгеній розповідає: часто згадує своїх побратимів, з якими служив шість років. Багатьох, каже, вже немає серед живих: "Деякі загинули в Херсонській області, деякі в Харківській".
За словами Євгенія, перший свій контракт на військову службу він підписав у 18 років, а у 22, коли почалось повномасштабне вторгнення, продовжив служити на передовій.
