За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Вчитель образотворчого мистецтва та інформатики Костянтин Кравчук, вересень-2025 рік. Суспільне Хмельницький
Дев'ятий рік поспіль в Україні проходить національна премія Global Teacher Prize Ukraine, яка відзначає найкращих учителів країни. Цьогоріч серед 3 тисяч претендентів у фінальну десятку потрапив і педагог з Хмельницького – Костянтин Кравчук, учитель інформатики та образотворчого мистецтва гімназії №22 імені Олега Ольжича.
В етері Українського Радіо Хмельницького він розповів про те, як сучасний вчитель може поєднувати традиційні підходи у викладанні з новітніми технологіями, надихати дітей і водночас ламати стереотипи про "необов’язкові" предмети.
Які були ваші перші емоції, коли дізналися про те, що увійшли у топ-десятку Національної премії? Чи очікували?
Це була буря. Все відбувалося досить несподівано. Страшенно калатало серце. У кімнаті очікування, за кілька хвилин до оголошення результатів, коли я побачив знайомі обличчя, стало трохи легше. Та все одно найбільше хвилювало усвідомлення, що це відбувається на одному із центральних каналів, де тебе показують у прямому ефірі. Паралельна реальність, наче я не тут і не зараз, що це відбувається не зі мною, ніби десь у снах. Це була дійсно несподіванка — і приємно, і водночас дуже хвилююче. Я завжди досить критично ставлюся до себе, тому й не був упевнений у результаті. Хоча потім багато хто мені казав: “А ми знали”. Я запитував: “Звідки ви знали?”, а у відповідь чув: “Ми не знали, ми просто вірили”. Звичайно, у кожної людини є певна надія, але для мене це все одно була справжня несподіванка — бути серед кращих вчителів усієї України, потрапити у десятку фіналістів, які представляють різні освітні галузі.
У нашій школі домінують все-таки вчителі-жінки. Розкажіть про свій шлях у цю професію. До речі, з вашої візитівки до конкурсу знаю, що ви понад 10 років працювали в гуманітарно-педагогічній академії, а вже потім перейшли у школу.
Так, я після завершення навчання в гуманітарно-педагогічній академії залишився викладачем на кафедрі образотворчого мистецтва, де, власне, займався улюбленою справою: образотворчим мистецтвом і викладав студентам. Через особисті причини я завершив своє співробітництво з академією. Був тяжкий період. Я про нього ніколи не хочу згадувати. Це моє особисте, це пов'язано з моїм здоров'ям: лікарня, реанімація, реабілітація. Все пройшов, думав, що я взагалі втрачу сенс життя, але я його знайшов. Я повернувся до викладання, до улюбленої справи — малювати, займатися мистецтвом. Я відновився саме завдяки мистецтву. Потім мені надійшла пропозиція викладати в школі і я з радістю погодився.
Ви викладаєте одразу дві, на перший погляд, різні дисципліни – інформатику та образотворче мистецтво. Як вам вдається це поєднувати?
Діти щиро й безпосередньо реагують на мистецтво. Вони сприймають його по-своєму, не так, як дорослі, які схильні оцінювати “правильно” чи “неправильно”. Діти відкривають і пізнають світ через творчість. Це надзвичайно надихає, захоплює і хочеться зробити для них щось цікаве, щоб це не перетворювалося на просте малювання "на тему". Я поставив собі за мету — зруйнувати стереотип щодо так званих "необов'язкових предметів". Хочу показати, що сучасне мистецтво може використовувати не тільки традиційні матеріали, але й сучасні, йти в ногу з часом. Оскільки я маю ще освіту дизайнера, то мені, можливо, в цьому плані трохи легше. Я поєдную штучний інтелект з традиційним малюванням. І це дійсно заходить. Це є одна із моїх фішок. От якраз поєднання мистецтва та інформатики дає мені змогу на уроках інформатики приділяти час ознайомленню учнів із сучасними інструментами та пропонувати нові підходи до творчості. Коли з’являється ідея, важливо мати можливість реалізувати її не лише за допомогою звичайних живописних матеріалів, а й за допомогою цифрових технологій.
Окрім того, що ви увійшли у топ-десятку національної премії Global Teacher Prize Ukraine, минулого року перемогли на обласному етапі конкурсу "Учитель року" в номінації "Образотворче мистецтво". Як ваші здобутки впливають на навчальний процес? Чи змінилися після цього ваші уроки?
Ти знайомишся з новими людьми, переймаєш їхній досвід. Десь зникає певне хвилювання. Один із страхів вчителів — це відкриті уроки. Тепер я впевнений, що можу зайти в будь-який клас і якісно виконати свою роботу. Власне, у цьому й полягає головний секрет успіху: робити свою справу натхненно, якісно і з віддачею. Що стосується нещодавньої номінації, я маю переконання, що це дійсно вплине на престиж школи. Це круто, нас помітять, помітять, які у нас вчителі, тому що всі вони важливі. Це і гасло премії. Це можливість показати, що важливими є звичайні школи, де працюють віддані своїй справі люди. Часто їм бракує впевненості в собі чи подолання страху публічності, але щодня вони виконують тяжку, виснажливу, емоційну роботу.
З вашої візитівки дізналась, що ваш ключовий принцип у роботі з дітьми — це повага. Ви звертаєтеся до них на "Ви". Це досить незвично в нашій школі.
У мене це залишилося з вищого навчального закладу, де ти звертаєшся вже по суті до дорослої людини. В школі це теж працює: дитина відкривається, коли відчуває, що її сприймають серйозно. Вона бачить, що є особистістю, і підсвідомо підіймається на новий рівень. Але для них це незвично. Я думаю, що все починається з поваги. Я сприймаю кожного учня як особистість. Кожна дитина — вже є талановита. Просто ці таланти потребують розкриття.
Нещодавно я натрапила на цікаву думку одного з вчителів. Йому подобається, коли діти до нього звертаються не по батькові, а просто, до прикладу, пане Олеже, пане Андрію. Він вважає, що традиція звертатися по батькові — це такий своєрідний спадок радянщини. Як ви ставитеся до такої ідеї, чи варто у школах переходити на звертання "пане або пані" замість по батькові?
Це нормальна практика, я вважаю. Головне, щоб це було також з повагою. Може бути і пане Костянтине. Чому б і ні? Просто це потрібно напочатку встановити, не слідувати модним трендам. Коли вперше заходиш до класу, потрібно представитися і водночас "відчути" атмосферу: чи доречно звертання на ім’я, чи краще залишитися у традиційному форматі — по батькові. Я завжди залишаю учням вибір, але, звичайно, ж все одно має бути певна дистанція. Тому я це нормально сприймаю.
Ім’я переможця оголосять вже 4 жовтня, у Всесвітній день учителя. Він отримає один мільйон гривень на втілення своєї освітньої мрії. Ваша освітня мрія – відкрити арт-лабораторію в школі: про що цей простір?
У школах Хмельницького дуже рідко можна знайти цілий кабінет образотворчого мистецтва. А хотілося б, щоб це був облаштований простір, у якому дитина відчуває себе вільною в процесі творчості, має змогу експериментувати й розкривати свій потенціал. От я б хотів, щоб таке було. Я багато спілкувався із колегами, коли був на конкурсі "Учитель року", вони теж відзначали цю проблему. І я вважаю, що це вже не тільки моя особиста, а спільна мрія. Я навіть розробив проєкт, який можна поширювати далі. Ідея полягає в тому, щоб дати учням можливість обирати, у який спосіб вони хочуть реалізувати свої творчі ідеї. Наприклад, дитина може щось зліпити із традиційного пластиліну або використати 3D-ручку, чи графічний планшет. Так само є можливість створювати малюнки безпосередньо на смартфонах у додатках. Деякі учні вже підхоплюють цю ідею й виконують повноцінні роботи в цифрових додатках. У певному сенсі я вже візуалізував цю ідею, принаймні, у віртуальному форматі, і вона поступово матеріалізується. Втім є ще фінансова частина, але я думаю, може все-таки вдасться. Ну, звісно, треба перемогти для цього.
Авторка: Інна Ніколаєва
