За інформацією: Суспільне Хмельницький.
На Хмельниччині прощаються з Олександром Вінніченком, 31 липня 2025 року. Староконстянтинівська міська рада
Сьогодні, 31 липня, на Хмельниччині прощаються із полеглим 34-річним захисником Олександром Вінніченком. Військовий тривалий час вважався зниклим безвісти. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Леонідове в Суджанському районі.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла тітка полеглого захисника Ірина.
З її слів Олександр був єдиною дитиною у мами.
"До повномасштабної війни займався бізнесом, мав серйозні плани на життя. Улітку 2022-го мав би бути його весільний день. Замість короваю — жалоба. Замість квітів — домовина. Хотілося б, щоб люди пам’ятали, якою ціною нам дається свобода".
Ірина зазначила, що 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення, він одразу став під військкомат.
"Просто поставив маму та рідних перед фактом — йде захищати Україну. Сам, за покликом серця, обрав 47-му окрему механізовану бригаду. Дуже хотів туди, захоплювався тодішнім пресофіцером бригади, відомим як Маркус. Разом з ним біг крос на 10 км, аби здобути шеврон — символ престижної частини".
Рідні, побратими та мешканці міста проводжають в останню путь захисника Олександра, 31 липня 2025 року. Староконстянтинівська міська рада
Зі слів жінки, він мав юридичну освіту, але залишився простим солдатом.
"Соромився домагатися звань. Важливіше було — бути з побратимами, тримати стрій. Пройшов усю Україну — був у найгарячіших точках: Роботине, Вербове, Амвросіївка. Вийшов звідти без поранень, але з втратами — втратив друзів. Потім Покровськ, Суми, Курська область".
Тітка військового розповіла, що Олександр загинув поблизу села Леонідове в Суджанському районі.
"Їхню машину влучив FPV-дрон. Саша встиг закрити водія собою. Водій вижив і подзвонив рідним із словами: "Завдяки вашому Саші я живий."
Панахида за загиблим воїном Олександром Вінніченком, Хмельниччина, 31 липня 2025 року. Староконстянтинівська міська рада
Зі слів Ірини, вісім місяців чекали ДНК-ідентифікації.
"Саша так і не зустрів свій 35-й день народження. Усі його мрії залишилися недописаними: весілля, дім, діти, спокій. Але те, що він зробив не зникло".
Жінка розповіла, що на похорон приїхали побратими навіть з Курської області, де знову тримає позиції його бригада. Вони привезли нагороди.
"Це не поверне Сашу. Замість весільного коровая ми сьогодні похоронний коровай роздавали людям." Мама залишилась одна. Родичі — з глибокою раною в серці. Цей біль — не описати. Але він живе поруч із надією: щоб пам’ятали, щоб цінували, щоб допомагали армії, щоб знали — свобода ніколи не приходить без імен. Саша — Герой. Один з найкращих. Він пішов, маючи право жити, але обрав захистити. Він заслуговує, щоб ми пам’ятали його не лише в день поховання, а кожного разу, коли бачимо мирне небо.
