За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Ветерани ЗСУ піднімалися на Говерлу, січень-2026 року. Андрій Єрмолаєв
Ветерани з Хмельниччини разом з побратимами з Одещини, Києва та британським легіонером здійснили сходження на Говерлу.
Що означає ця ініціатива для її учасників і чому подібні заходи важливі для ветеранської спільноти, про це в етері Українського Радіо Хмельницького розповіли ветеран з Хмельницького Андрій Єрмолаєв та ветеран, фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Хмельницького районного комунального закладу "Ветеран ПРО" Віталій Кобильчук.
Андрію, що для вас означало це сходження?
Я хотів випробувати свої сили. Подивитись, на що я здатен, наскільки реально з такою ампутацією, як у мене, піднятись в гори. Хочеться перевірити себе, дізнатись межі своїх можливостей. Ну, і це ж гори!
Через складні погодні умови ви не дійшли до самої вершини Говерли, але здолали 1450 метрів. Ви піднімалися на протезі. Розкажіть, як отримали поранення.
Підписав контракт у 2019 році. Встиг узяти участь в АТО. Згодом розпочалася повномасштабна війна. Моя 80 бригада підривала мости поблизу Чорнобиля, щоб росіяни не змогли просунутися. Невдовзі прилетіло дві міни. Унаслідок вибуху одну ногу відірвало, другу — поранило. Далі були шпиталі й ампутація. Але нічого страшного – все одно живий.
Ветеран з Хмельницького Андрій Єрмолаєв піднявся на 1450 м, січень-2026 року. Суспільне Хмельницький
Щодо команди, яка піднімалася на Говерлу, скільки було учасників, хто вони, які в них були поранення?
Було 20 учасників. Вісім з них зайшло на вершину. Всі ампутанти: в кого ніжки, в кого ручки. Чому вісім – тому що останні 400 метрів був суцільний лід. Хоча нам і роздали усе необхідне, щоб ми могли йти і по льоду, але не по такому, як там. Тому у нас частина піднялась, іншим залишилось 400 метрів і частина взяла 1450 метрів, серед них був я.
А серед тих, хто піднявся на вершину Говерли, були хмельничани?
Тарас Горбач. Він підкорив вершину Говерли – 2061 м.
Для сходження на Говерлу існує декілька маршрутів: зелений — найлегший, синій – складніший, жовтий – найдовший.
Ми піднімалися синім маршрутом. Я усміхаюся, тому що нам було б трохи важкувато місити сніг, де ходили люди. Тому ми пішли синім маршрутом. Деяким учасникам буквально кількох метрів забракло через ковзання на льоду, щоб дістатись вершини. Вони звичайно засмутились, але сказали, що наступного разу такого точно не буде, який би лід не був. Окремо хочу сказати про тих, хто нам допомагав, хто це організував. Це благодійний фонд підтримки ветеранів із ампутаціями. Організація була справді на високому рівні. Дуже хочеться, щоб ветерани про це почули, адже ця команда, на чолі з Олександром Педаном, Олексієм Алексєєнком займається реабілітацією поранених: організовує сплави річками, скелелазіння, походи в гори. Люди там прості, відкриті, а провідники — досвідчені й розумні. Саме вони нас і вели. До речі, під час підйому ми постійно думали і про спуск, тому ми вмикали здоровий глузд — не треба робити перебір.
Чи була у вас спеціальна підготовка перед сходженням?
Це було на другий день — сходження. Перший день був пробний похід: зробили групи, щоб подивитись, хто як піднімається, в кого які можливості по швидкості, по пораненнях, по ампутаціях. Піднялись до метеостанції. І нас розбили спочатку на три, а потім на дві групи. Тобто, хто дуже повільно – це одна група, а то інша. Тоді ми вже зрозуміли, що буде завтра з приводу Говерли. Ми вже такі: "Ой-ой".
Ви зауважили, що плануєте повернутися і все-таки підкорити Говерлу. На яку вершину ви б ще хотіли зробити сходження?
Були групи, які підкорювали й Кіліманджаро. Я б теж хотів. Але спочатку треба взяти Говерлу, а потім буде розбіг, а далі вже можна планувати й наступне, знаючи, що воно і як воно. Розподілити свої сили як моральні, так і фізичні.
Віталію, у чому полягала участь Хмельницького районного комунального закладу "Ветеран ПРО" в організації та проведенні сходження на Говерлу?
Ідея сходження на Говерлу виникла в рамках нашої системної роботи з відновлення ветеранів. Основний акцент в роботі, ми, як фахівці із супроводу, і наш комунальний заклад "Ветеран ПРО", робимо на те, що потрібно допомогти людям повірити в себе. Адже, сходження на Говерлу — це не про екстрим. Ми говоримо про ветеранів із важкими пораненнями, які вже бачили у своєму житті стільки випробувань, що багатьом таке навіть не снилося. Це більше про символ, про дух, напевно, це більше про віру в себе. Разом з тим це є командна взаємодія. Після такого досвіду людина починає більше вірити у власні можливості: якщо вдалося піднятися на Говерлу, значить, зможе подолати ще дуже багато життєвих викликів.
Щодо відбору учасників, то ми для себе поставили таку обов'язкову умову, що підійматися будуть пробувати лише люди з ампутацією. Також намагалися брати тих, для кого це щось нове, щоб вони випробували себе абсолютно в нових умовах.
Фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Хмельницького районного комунального закладу “Ветеран ПРО” Віталій Кобильчук під час боїв у листопаді 2024 року отримав поранення. Суспільне Хмельницький
Ви також ветеран російсько-української війни.
У 2015 році я пішов добровольцем, відслужив рік в АТО. Коли почалася повномасштабна війна, я відразу пішов у військомат. Три роки провоював у складі піхотного батальйону, був кулеметником. Під час одного з боїв у листопаді 2024 року отримав поранення. І в лютому 2025 був комісований за станом здоров'я.
Займаюсь зараз супроводом ветеранів. Тому що, коли я повернувся з армії, знайти себе в цивільному житті мені було досить важко. Єдине місце, де я відчував себе комфортно, це коли я спілкувався з побратимами.
Коли я звільнився зі служби, я не знав абсолютно нічого: куди мені піти, що мені робити далі і як себе знайти в цьому житті. Тому зараз я і наші фахівці намагаємося допомогти ветеранам, щоб таких проблем, скажімо, як у мене, у них не виникало, щоб ця адаптація пройшла максимально легко, наскільки це можливо. Просто треба не закриватися у цій своїй бульбашці і намагатись жити. І от саме сходження на Говерлу — це про те, що потрібно жити далі.
Які ще заходити плануєте для ветеранів?
Взагалі є дуже багато заходів, які плануються для ветеранів. Просто потрібно приходити, долучатися. Бо досить часто, знаєте, як наші ветерани говорять: "Я нікому не потрібен". Це неправда. Насправді в цивільному житті, це я, як ветеран, можу сказати, є досить багато людей, які готові допомогти, які будуть допомагати. Так, ми плануємо цілу низку заходів різного формату, до прикладу, спортивні, де ветерани просто спілкуються один з одним, набувають якогось досвіду, нових знайомств. Взагалі планів є тьма. Пропонуємо організовувати різні реабілітаційні заходи для них, сходження, те ж саме. Можливо, спробуємо влітку це зробити, коли будуть кращі погодні умови.
Як можна долучитись до ветеранської спільноти "Ветеран ПРО"?
Наш центральний офіс знаходиться на вулиці Пилипчука, 17/1, в приміщенні міського центру зайнятості.Так, де завжди зустрінуть, допоможуть. Не обов'язково ветерану одразу йти на супровід. Є питання — приходьте, ми допоможемо. Наші фахівці розкидані взагалі по місту, по району. Якщо ми говоримо саме про наш районний, то і в невеличких містах, і в селах, у громадах можна нас знайти. Ми є доволі медійні. Хто не може прийти, будь ласка, пошукайте в Фейсбуці, Інстаграмі наші сторінки районного комунального закладу "Ветеран ПРО". Приходьте, долучайтесь. Ми раді кожному і працюємо не тільки з ветеранами, а й з сім'ями загиблих героїв, і з тими родинами, чиї рідні перебувають в полоні. Ви не одні. Пам'ятайте, ми для того, щоб вам допомогти.
Авторка: Інна Ніколаєва.
