За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Ірина стоїть біля Стрибога після посвяти Ім’янаречення, де вона отримала ім’я Велеяра. Ірина-Ведана Ряба
Хмельничанка Ірина-Ведана Ряба у 29 років поступово прийшла до рідновірства. Для цього вона вивчала слов’янські традиції, обряди та енергетичні практики.
Що означає бути рідновіром, як стародавні традиції поєднуються з ритмом сучасності Ірина-Ведана Ряба розповіла Суспільне Хмельницький.
Як дізнались про рідновірства?
Я пам'ятаю, що в дитинстві, років у шість-сім, я ставила собі питання: чому існують різні Боги? Нам казали, що в нас є Ісус, десь Мухаммед, Будда, Кришна. Чому тут треба робити так, а там інакше, і тільки це правильно, а те — ні. Потім почався підлітковий вік, навчання, робота, сім'я. Я переключилася на мирську енергію і зовсім не думала про це глобально. Я жила собі, але коли в житті траплялися складні ситуації, було дуже важко. Я не розуміла, що відбувається і потребувала якихось відповідей.
Я почала щось шукати, але ще не знала що, куди і як. Дуже чітко пам'ятаю, що коли мені було 29 років, я прокинулася одного ранку і в мене виникло питання: "А хто я? А що я тут роблю? А чому я тут? А чому в мене такі батьки, така сім'я, чоловік, діти? А чому я така?". Відбулося таке собі пробудження. Я зрозуміла, що не хочу більше працювати на тій роботі, не хочу так жити, але ще не було сили і можливості щось змінити. Я почала щось шукати, і в житті почали з'являтися люди, книжки, навчання та різні семінари.
З чого почали вивчення рідновірства?
Одна з перших книг, яка підштовхнула мене до традиції, хоча я навіть не знала, що така традиція існує, була "Анастасія" Володимира Мегре. Я прочитала всі десять книжок. Знаю, що є певний рух "анастасіївців", які живуть поселеннями. Мене тоді вразило найбільше те, що вони дуже взаємодіють з природою. А наша урбанізація дуже відкинула нас від цієї стихії і я на цьому фоні зрозуміла, що ми щось втрачаємо, чимось не користуємося до кінця.
Такою я не хотіла ставати, бо сучасний світ мені теж подобається, але й додати ті втрачені речі мені теж дуже хотілося в своє життя. Ця книжка мене надихнула і я вегетаріанкою — це єдине, що я запустила в своє життя — ненасилля. Мені сподобався ведичний світогляд. Я багато чого почала читати, вивчати, мені багато чого почало траплятися з різних конфесій. Я ходила в церкву — шукала Бога, ходила в костьол та була в кришнаїдів. У кришнаїдів мені найбільше сподобалося з усіх течій. Там є якась краса, легкість жінки в цих яскравих, гарних платтях. Але все одно щось було мені не те.
Які зміни були у вашому житті після поступового ознайомлення з рідновірством?
У 2016 році я покинула роботу. Мені не треба було нікуди бігти, не вирішувати якісь мирські питання. Був час подумати про себе. Два місяці я перебувала у вакуумі. Я розуміла, що на звичайну роботу я вже не хочу йти — це суперечить моїй природі. А чим ще займатися, не знала. Тоді посеред ночі, пам'ятаю, такий чоловічий голос мені промовив: "Вишивай бісером". Я не знаю, можливо, це якийсь духовний наставник чи ангел-охоронець сказав.
Зранку я прокинулася, накупила всього і почала цією справою захоплено займатися. Я вирішила, що буду щось продавати: якісь браслетики, вишивати сорочки бісером. Тобто спектр, окрім картин, був дуже широкий. Я познайомилася тоді з однією дівчиною. Вона мені зробила розклад на метафоричних картах та картах Таро. Це було вперше, що дійсно мені сподобалося.
Перед цим я потрапила до однієї жінки, яка проводила слов'янську гімнастику, називалася "Чарівниця" — це слов'янська древня гімнастика та дуже давня традиція. Вона збиралася по різних селах у бабусь. Такі гімнастичні практики є по всьому слов'янському світу і створили такий комплекс, який поділили на три світи: Прав, Яв, Нав. Я вперше тоді почула про цих три світи. Певний час я ходила. На природі ми займалися гімнастикою. Я так розумію, що в мені щось почало пробуджуватися в плані взаємодії з природою, з енергіями, стихіями.
Ця жінка мені розповіла про Рідних Богів, про цілительство руками та енергію Живи. Є енергія Рейки, якою зцілюють, а в нас є наша українська — слов'янська система цілительства Жива, яка зцілює нашими руками. Мене почало це все більше зацікавлювати. Я відчувала такий поклик всередині: що це моє, мені це цікаво, хочеться про це говорити, слухати, вивчати.
Тоді я потрапила на нумерологічні курси, де познайомилась з організатором і тим, хто проводив ці курси. Викладач мене вже потім познайомив з жінкою, яка проводила навчання Таро, тому що я хотіла вивчати його. Коли ця жінка зайшла я зрозуміла, якась вона не така. В ході навчання виявилось, що вона рідновірка та підтримує традиції наших предків. Вона розповіла, що на той час існувала слов'янська академія, де вивчали різні науки, травництво, цілительство руками, виливки воском, викачування яйцем, вивчали і яргу — це як йога була. Тобто різні методи, різні практики. Там поєднувалося купа знань і було дуже багато вчителів з ріхниї країн.
Я встигла провчитися півтора роки. Отримала дві посвяти в цілительство руками, навіть пробувала це робити і в мене доволі непогано виходило. Пройшла навчання з Таро та нумерології. Сподобалися виливки воском, досі займаюсь цим. Це був мій такий основоположний шлях у розумінні нашої традиції. Там мене познайомили з Богами, як відбувається взаємодія, але на сучасний лад, як це бачили вчителі і люди. Потім я завагітніла та відійшла від навчання. Я його не закінчила, адже повний курс тривав чотири роки, а я навчалася лише два. Коли я вийшла з декрету, доньці був тоді рік, почала сама проводити обряди на капищі.
Ірина на святі Купала. Ірина-Ведана Ряба
Що для вас означає бути рідновіром?
Я не люблю слово "язичник" — тому що на нього навісили багато негативного сприйняття. Коли я ще сама не знала традиції, в мене було розуміння, що язичники — це кровопролиття, жертвоприношення, а коли почала сама бути в цій традиції, зрозуміла, що наші жертвоприношення — це зерно і молоко, праця наших рук, те, що ми здобуваємо. Ми завжди були оріями та аріями – тими, хто орали, розробляли землі. У нас до цих пір країна вважається аграрною та сільськогосподарською. Наші землі на вагу золота.
В часи війни, так розповідали, воїни могли принести в жертву коня для того, щоб виграти бій і мати силу. Можливо і не тільки коня. Було все, але з великим і глибоким розумінням, як це робити. Це було в дуже великих необхідних ситуаціях. Я не вивчала глибоко, як саме проводити такі обряди — це не моя стезя. Кожен народжується для того, щоб проводити якусь свою певну енергію.
Як бути сучасним рідновіром? Я спробувала проводити обряди. Неділя — священний день. Люди йдуть до Бога в кожній конфесії. Раз на тиждень збираються, моляться, спільно проводять час. У нашій традиції я проводила два роки на Капищі Стрибога. Капище знаходиться у нас за Тамерланом на вулиці Нижня Берегова. Воно офіційно зареєстроване. Наскільки я знаю — це єдине в Україні офіційно зареєстроване місце, де можуть збиратись рідновіри.
За два роки я відчула, що мені зарано віддаватися повністю такому служінню. Мені ще варто завершити якісь свої мирські питання: сім'я, діти. У мене донька маленька на той час була , а це потребує дуже багато часу і уваги. Я вирішила відійти на якийсь час від обрядів. Можливо, я повернусь до них, але наразі моє сучасне рідновірство пов'язане з тим, як я сприймаю весь всесвіт, що все в світі пов'язано. Для мене рідна традиція дуже глибинна і вона нічого не робить просто так.
Мене цікавить, як зараз поєднати древні знання наших предків з сучасним світом, який швидко розвивається, який багатотехнологічний зі всіма своїми конфліктами. Тобто для мене сучасний рідновір, чи язичник, як його називають, – це той, хто живе в балансі з всесвітом, з собою, з оточуючими людьми, з природою, з тваринами, зі всіма циклами. В нас є сонячні і місячні цикли, рухи планет, і все це на нас впливає. Зараз дуже багато астрологів, нумерологів. Це стає доступно для кожної людини. Всі щось можуть послухати, почитати, налаштуватися на якусь енергію дня. Мені здається, що в мене більш езотеричний підхід в цьому форматі.
Слов’янська академія, де вивчали різні науки, травництво, цілительство руками, виливки воском, викачування яйцем. Ірина-Ведана Ряба
Які традиції у вашій громаді мають суворо дотримуватись всі рідновіри?
Зараз я не приймаю участь у житті громади. Я відійшла більше у своє життя і спілкуюсь з людьми, які мають певний світогляд, як і я. Хоча у нас на Капищі до цих пір проводяться обряди і можна прийти побути на Православлення.
Щодо суворих традицій, я б сказала, що все має у нас певний рекомендаційний характер. Ніякої суворості, як такої, немає, просто є розуміння. Якщо я буду робити так — буде так. Якщо я не буду робити так — буде інакше. Це свідомий вибір: чи хоче людина, щоб у неї щось було, чи не хоче. Вона сама несе відповідальність за своє життя. Тобі пояснюють, що можна робити, щоб щось мати. Якщо ти цього не робиш — його в тебе не буде, або буде якась мінусова ситуація. Стандартів немає, дозволяється бути собою, дозволяється проходити якісь певні свої випробування. Ми сюди прийшли для отримання досвіду і для проживання різного формату ситуацій, емоцій. Сама суть традиції — це свідомо дивитися на себе. Не звинувачувати всіх навколо, а дивитися, що ось це я — робити спочатку висновок про себе.
Капище Стрибога у Хмельницькому. Ірина-Ведана Ряба
Яких богів ви вшановуєте та чому?
Зараз чую багато інформації, що імена Богів, які до нас дійшли, можуть бути не тими, які вони були спочатку або перекрученими. Тому, звертаючись до них — ви не знаєте, до кого звертаєтеся і яку енергію ви проводите. До цього я ставлюся спокійно. Мені дуже подобається Велес, Стрибог, Лада, Макоша, Перун, Дана, Доля. Якщо Лада, я відчуваю лад і гармонію, і коли я проговорюю це слово, я відчуваю, як ця енергія мене заспокоює та наповнює. Макоша, Ма, Велика Матір, Кош, великий Кіш — мені воно відгукується. Велес — володар лісу, тому якщо хтось говорить не ті імена — такий наразі час. Треба виходити з того, що є.
У нас на Хмельниччині є три Капища. Два з них дуже давно засновані та освячені — це Капище Стрибога і Капище Перуна в Маліївцях. А Капище Велеса молоде — йому близько двох років. Його зробив наш місцевий хлопець. Не знаю, скільки воно простоїть, адже дерево старе, а за технологіями його спочатку вимочують два роки, а вже потім використовують. Місце справді особливе — самобутнє, розташоване в лісі, тому поряд з нами є три місця сили.
Рідновіри вшановують світлих Богів. Існують й темні Боги, але всі вони необхідні, адже наш світ дуальний — у нас є добро і зло. Ми не можемо казати, що Боги злі. Наприклад, Богиня Мара — це Богиня смерті. Її суть також дуже велика. Щоб отримати щось нове, потрібно чимось пожертвувати, зруйнувати старе, аби збудувати нове. Тому ми відносимося до них з шаною, але славимо світлих Богів, просимо в них благословення на наше життя. Знаєте, для мене славити Богів, звертатись до них — це як до якоїсь певної енергії, яка має свої якості і критерії. Наприклад, у нас є основний Бог — Рід Всевишній, Рід — наш прародитель, родитель, Рід — нарід, народ, той, хто нас народив. На нього кажуть Рід або Род — все походить від нього, тобто наш прародитель. У нього є різні лики та різні якості, як у людини.
Я — жінка, Ірина. Для чоловіка я дружина, для доньки — мама, для мами — донька. У кожній ролі я інша. На роботі я можу бути співробітником або керівником — це вже інші мої статуси. Так само у Богів. Бог єдиний — наш Рід Всевишній, але він проявляється через різні лики. Наприклад, як Перун — він Бог війни, захисник, сильний і войовничий. Як Велес — мудрий Бог, що знає багато, опікується торгівлею та потойбічним світом. Як Лада — Богиня жіночності та краси, дружина Сварога. Сварог і Лада уособлюють дуальність: чоловіче й жіноче. Сварог створив світ, а Лада принесла у нього лад і красу. Тож кожен Бог проявляє певну якість, як і кожна наша роль має свою суть.
Коли мені потрібна якась енергія, наприклад, щастя в сім'ї, ладу в домі. Я ж не буду звертатись до Перуна — Бога війни і просити: "Благослови мене на щасливу родину". Я звертаюсь до Богині Лади і кажу: "Благослови мене, дай мудрості, якою мені бути, щоб у мене був лад в родині". Щодо звернення до темних Богів, ми можемо звертатися в такі моменти, коли війна. Перун вважається світлим Богом, але можемо звернутись до нього в плані захисту та сили. До Мари можемо звернутися за відплату і за справедливе покарання. Хоча тут включається Богиня Доля та Богиня Карна.
Ситуативно ми відчуваємо, до якої енергії нам треба долучитися. Капище Стрибога — це Бог трансформації, Бог вітру, Бог змін. Ми можемо до нього звернутися, коли нам потрібне розуміння якоїсь інформації, якісь переміни в нашій застійній ситуації. Для мене це процес, коли я під’єднуюсь до певної енергетичної структури, ця енергія входить у мене й запускає певні процеси, але все це відбувається з моїм повним усвідомленням. Це моя особиста взаємодія з Богами. Традицію нашу я називаю рідна традиція, Рідні Боги. Вони нам рідні, тому що їх я вважаю нашими предками, тими, хто все почав колись давним-давно. З них все пішло. У них є знання, як гармонійно взаємодіяти з цим всесвітом, і тому, долучаючись до них, ми можемо жити своє інше якісне життя.
Свято Перуна на Капищі Перуна у Маліївцях. Ірина-Ведана Ряба
Які обряди чи свята є найважливішими у вашому житті?
Найважливіші свята ті, що йдуть згідно з положенням сонця та його рухом. Це всім відомі свята і в світі вони називаються по-своєму. Є чотири сонячні точки. Взимку — найдовша ніч і найкоротший день — це Різдво, коли народжується молоде сонечко. Далі настає рівнодення, коли день і ніч рівні. Навесні приходить Великдень, а наступною точкою є Купало. Сонце в куполі — найдовший день та найкоротша ніч — це сонцестояння, точка, яка напроти зимового сонцестояння. Осіннє рівнодення, так само однаковий день і однакова ніч. Ось цих чотири свята вважаються найголовнішими, тому що ми сонцепоклонники — сонце нам дає життя. Коли є сонце — все буяє та живе, а без нього — загине. Тому, можна так сказати, що це культ сонця, тобто відношення до сонця, як до основоположної енергії на нашій планеті. Всі свята в моєму житті пов'язані із сонцем.
Християнська традиція зберегла Купала, яке асимілювалося з нашою традицією. Різдво збереглося, Великдень, а восени це свято врожаю. Можливо, воно не так яскраво збереглося, але зазвичай період весіль вважався восени, тоді, коли був щедрий урожай. Є ще різні свята, які відносяться і до стихій, і до Богів, і до станів, і до природи.
Хотіла ще сказати, мій світогляд базується на двох стовпах. Перший стовп — взаємодія з природою, стихіями, планетами, тваринами, енергіями, зі всім, що є в природі. Другий стовп — наші предки. Взаємодія з предками, культ предків. У багатьох традиціях світу шанують предків, навіть у християнстві воно збереглося.
Я дуже полюбляю наші вікові посвяти. Християнство теж зберегло їхню самобутність, адже воно сильно переплелося з язичницькими віруваннями та місцевими традиціями. Під час хрещення Русі багато волхвів та жерців було вбито. Можливо, ви вже знаєте, що християнство тоді запроваджували силою, мечем і кров’ю, але воно зберегло частину наших давніх традицій. Зелені свята, Купала, Великдень, Різдво, Спаса — це все наша традиція і тому вишиванки, писанки, все це настільки близьке і знайоме, що відмежувати вже важко.
Збереглися вікові посвяти. Перша посвята всім відома, як хрещення — у нас ім'янаречення, коли дається ім'я. Ти кажеш: "Ось, народилася дитинка" — скрізь так є: у тварин, у людей, у будь-якій традиції показують, що прийшла нова душа в наш рід. Приймаємо її та даємо ім'я. Вона буде його продовжувати — це одне з найважливіших призначень людини — продовжувати рід. Ім'янаречення відбувається до 40 днів від народження дитини. Я, до речі, своїй доньці провела — ми нарікли її Ладою. Вона у нас рідновірка з народження. Будучи вагітною я була рідновіркою. Коли вона народилася, мій чоловік з донькою в один день пройшли посвяту ім'янаречення. Моє рідновірське ім'я — Ведана. Воно несе в собі глибокий зміст. Обряд я проходила в дорослому віці, а донька, як належить. Кожне ім'я несе зміст, призначення. Ведана — це нести знання, віду, відати. Коли отримуєш таке ім'я, у тебе починає трансформуватися життя. Змінюється коло спілкування, багато що починає відмирати, щось нове приходити. Ти проходиш різні трансформації.
Наступна вікова посвята у рік, вона також збереглася. Багато людей це знають як постриження. Всі стрижуть волосся діткам, знають, що це треба, але не знають для чого. Коли я почала вивчати наші традиції, дізналася, що коси символізують космос – вони є нашим зв’язком із тим місцем, звідки ми прийшли. А коли дитині стрижуть волосся, це означає, що її вводять у явний, видимий світ, щоб вона могла тут жити й розвиватися на повну. У дівчинки обрізається маленький шматочок, а хлопчики стриглись наголо.
Наступна посвята відбувається, коли дитині виповнюється три роки. До речі, я донці так і робила. У три рочки в християнстві вже не збереглася традиція, але всі знають, що дівчаткам проколюють вушка. Ніхто не знає у скільки років потрібно це робити. Хтось проколює до року, хтось у рік, півтора, хтось у два. Правильно робити у три роки, тоді, коли формуються тонкі тіла. Ви, напевно, чули, що у нас є астральне, ментальне, емоційне тіло. Якраз кожне з них формується в певний свій період: у рік, у три роки, шість і це психологічна криза у дітей. Наші предки були дуже мудрі і енергетично вони проводили цей процес, щоб дитина гармонійно входила в цей всесвіт. Дівчаткам проколювали вушка, а хлопчика садили на коня. Так він знайомився з чоловічою силою, а дівчинка з жіночою. Дівчинці говорили: "Дивися, у тебе такі кульчики, як у мами — ти дівчинка, а хлопчика садили на коня: "Дивись, ти хлопець, ти сильний, ти чоловік". Дітки знали свою самоідентифікацію: "Я хлопчик, а я дівчинка".
Наступну посвяту проводять у 6-7 років, коли дитина виходить у соціум і починає навчатися, йде здобувати певні навички, освіту та професію. Вона привчається і соціалізується максимально. Тому тут теж відбувається енергетичне дійство.
Енергетичне дійство — це закосичення для дівчаток і підперізування для хлопчиків. Дівчинці заплітаються дві коси — підтримка роду матері і батька, які з нею незримо постійно в соціумі та енергетично її підтримують. Хлопчику дається ніж. Говориться про те, що він має за себе постояти, бо вже в соціумі можуть бути різні виклики і конкуренція.
Ще одну посвяту проводять у 14-16 років, коли дитина вступає в період статевого дозрівання. Це найбільш кризовий етап про який усі знають. У цей час для дівчаток проводять лельник, а для хлопців — ярильник.
Останній віковова посвята — весілля. Коли вже двоє зрілих дорослих людей, які пройшли дозрівання, зрозуміли себе та свою енергію, поєднуються для продовження і створення роду. Є ще різні обряди, але цей головний.
Два тижні тому своїй доньці, якій 6,5 років, я провела посвяту закосичення. Ставиться купіль з травами, молоком та медом. Дитина посипається пелюстками троянд, зерном, малиною, калиною, потім садиться на трон, який вкритий кожухом. Кожух — це як символ багатства, прикрашений квітами та кульками. Дитина вдягає нову вишиваночку і їй заплітають коси стрічками. Збирається рід та благословляють цю дитину. Можливо, ви й самі знаєте, що немає нічого сильнішого за батьківське благословення, за благословення всього роду. Ось така коротка розповідь про обряди.
Ірина сидить на троні під час вікової посвяти Лельник. Ірина-Ведана Ряба
Як, на вашу думку, змінилося рідновір’я в Україні за останні роки?
Я бачу багато людей, які підтримують цей світогляд, які розуміють, що в нашому роду в наших предках закрито багато знань і ключів. Можливо, це моє бачення, але я спілкуюся з молоддю, вони якісь інші, вони по-іншому сприймають цей світ і я бачу, що наша традиція вийшла вже на великі кола. Є прив'язка до старого і лишилося зробити перехід. Основна традиція, якої притримуються люди, побудована на нашій древній традиції предків. Я бачу, що вона розвивається, але не такого формату, щоб були каапища, храми, щоб люди збиралися в громади, а на якомусь індивідуальному рівні.
Люди свідомо починають розуміти, що всесвіт інший, що є інші закони, що є якісь кармічні відплати: якщо ти комусь щось побажав і тобі це буде. Я бачу, наскільки люди змінюються. Можливо, це відбувається у моєму полі, адже тут є й достатньо деструктивних людей, звичайно, але загалом я бачу, що все поступово змінюється на рівні окремих особистостей. І, можливо, скоро настане час, коли це проявиться вже глобально. Я вірю, що з’являться такі місця, де люди зможуть об’єднуватися.
Свято Спаса. Освячення яблук, груш та інших фруктів. Ірина-Ведана Ряба
