За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Олексій та Юлія з доньками, Хмельниччина. Юлія Антонюк
Хмельничани Юлія та Олексій Антонюки прожили в парі дев’ять з половиною років. Народили троє дівчат. Старша Зоряна, середня Ліза і найменша Калинка, який виповнилось півроку. Дівчинка народилась через чотири місяці після загибелі татка військовослужбовця Збройних сил України (ЗСУ), пригадала дружина загиблого воїна.
"Чоловік знав, що я вагітна. Коли приїжджав у відпустку, він ходив на УЗДУЗД (ультразвукове дослідження) — це неінвазивний метод діагностики, який використовує високочастотні звукові хвилі для отримання зображення внутрішніх органів і тканин у реальному часі. Він не використовує шкідливого випромінювання та є безболісним.Неінвазивний означає, що процедура, метод діагностики або лікування проходять без проникнення всередину тіла, порушення цілісності шкіри чи слизових оболонок (без проколів, розрізів чи хірургічного втручання). і взнав, що дівчинка в нас буде третя. Хоча він говорив дуже часто, що хотів би хлопчика, щоб прізвище продовжувалося – Антонюк. Але ми теж зраділи, коли дізналися, що дівчинка. В нашій сім’ї чоловік називав дівчаток. Коли я ще була вагітна третьою дитиною, він так і сказав: "Якщо зі мною щось трапиться, то я би хотів, щоб ти назвала дівчинку Калинка". В нього була прабабуся – Калина. Йому дуже подобалось це ім’я. Це була його остання воля. Калиночка, їй зараз пів року. Вона уже стоїть на ніжках, вже повзає. І я так подивилася, що в неї є риси тата. У нас тату був такий бойовий. Він якщо ж щось мав на меті, то він досягав. І так само вона".
Юлія з трьома доньками. Одна дівчинка тримає портрет загиблого батька, Хмельниччина. Юлія Антонюк
Олексій Антонюк був мобілізований до лав ЗСУ на початку 2025 року. Спочатку проходив базову військову підготовку, а згодом він був призваний до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Служив боєць водієм-сапером на Донеччині. За словами Юлії, чоловік при житті любив кермувати та ремонтувати автомобілі.
"Олексій розповідав мені, коли він проходив строкову службу в армії, він служив на кораблі — корвет "Хмельницький". Там він виконував функцію стернового. Після звільнення, ремонтував автомобілі, потім працював в патрульній поліцією водієм, а згодом водієм маршрутного таксі. І навіть на сході він теж був водієм-сапером. Олексій був веселої вдачі, любив жартувати. Коли його не стало, то таке відчуття, ніби, знаєте, в мене крило одне відірвали. І я тепер мушу з тим одним крилом, яке залишилося, виконувати роль захисника сім’ї, хоча я ніколи не заміню дітям батька".
Олексій Антонюк. Юлія Антонюк
Олексій на військовій службі. Юлія Антонюк
За словами дружини, Олексій з фронту, коли була можливість, телефонував або писав Юлії та дітям, цікавився їхніми справами та говорив, що дуже любить та сумує. Після виконання завдання завжди повідомляв, що все добре. Але 20 серпня 2025 року родина так і не дочекалась від нього повідомлення.
"У цей день мій Олексій загинув. Про це ми дізнались згодом. В їхній автомобіль з побратимом влучив дрон-камікадзеДрон-камікадзе — це безпілотний літальний апарат одноразового використання, оснащений вбудованою бойовою частиною. На відміну від звичайних розвідувальних дронів, він знищує ціль шляхом самопідриву під час атаки і не повертається з місії.. Чоловік поліг на Донецькому напрямку, Краматорський район, населений пункт Закітне. Найважче було — це дівчатам розповісти, тому що вони просто обожнювали тата. Вони навіть після його загибелі і до цієї пори пишуть йому повідомлення на Viber. Не часто, але деколи, коли їм сумно, вони сумують і пишуть. Коли тато був мобілізований, в них найголовніше бажання на день народження чи на будь-яке свято, було, щоб повернувся тато з війни і закінчилась війна. І,чесно, зараз вони навіть не мають бажань на свята, тому що їхнє головне бажання забрав ворог. На жаль — тата забрав".
Скріни повідомлень дітей до батька після його загибелі, Хмельниччина. Юлія Антонюк
Дівчата досі пишуть батькові у “вайбер”, липень 2026 року, Хмельницький. Юлія Антонюк
Старша донечка Зоряна дуже любить малювати сім’ю — це те що вона цінує, про що вона мріє. На її малюнках тато завжди живий і разом із ними усіма, розповіла Юлія.
"Чоловік приїжджав у відпустку в камуфляжній формі. На одному з малюнків Зорянка зобразила його саме так, а поруч мене та сестричку Лізу. І в мене в животику вона намалювало сердечко. Хоча, я тоді ще не знала, що я вагітна. Але, якось так вийшло символічно. Вже потім ми дізналися, що там є Калинка. Другий малюнок Зоряна намалювала вже після загибелі татуся. Але тут зображені я, чоловік і всі наші троє дівчаток. І вона також не забула про нашого домашнього улюбленця — папужку Сєню. Дитячий малюнок — малюнок мрія".
Малюнки доньки загиблого Олексія, липень 2026 року, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
В хмельницькій квартирі Антонюків на стіні біля дитячого ліжечка Калинки висить прапор з підписами побратимів Олексія, а також є куточок пам’яті з портретом полеглого героя, нагородами та прапором бригади "Едельвейс".
"Нашу родину відвідав командир роти безпілотних авіаційних комплексів "Барні" Степан Барна, в якій служив мій чоловік та вручив почесну відзнаку від командира моєму чоловікові посмертно. Вона також зберігається у цьому куточку пам’яті. А ще тут стоять два вазони фіалок. Одну з них чоловік мені подарував на річницю весілля. Від того часу, півтора роки, вона постійно квітне. Кожного дня, кожного тижня є тут квіточки. Коли я була вагітна, то біля цієї фіалки у вазоні з'явилась маленька "дітка" з боку. Я її пересадила, і вона вже така велика. Ці вазончики мені теж як пам'ять про чоловіка залишилися".
Куточок пам’яті з портретом полеглого героя, нагородами та прапором бригади “Едельвейс”, липень 2026 року, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
За словами Юлії пережити спільне горе їй допомагають свекруха та свекор — батьки Олексія. Вони доглядають за дітьми, допомагають у вихованні. Дівчатка дуже люблять бабусю та дідуся.
"Коли мені потрібна якась допомога, то я знаю, що можу звернутися до них і вони мені допоможуть. Я вдячна їм за Олексія, він був дуже люблячим чоловіком та турботливим батьком. Мені його дуже не вистачає. Мій чоловік загинув у віці 35 років. Якраз ось як наша Україна незалежна. Він виборював суверенітет нашої держави, боровся за незалежність, за майбутнє наших дітей".
Олексій похований на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове, що у Хмельницькому, липень 2026 року. Суспільне Хмельницький
Військовослужбовець ЗСУ Олексій Антонюк похований на Алеї Слави на кладовищі Ракове, що у Хмельницькому. Юлія розповіла, що досі не вірить, що тут спочиває її коханий, і що він більше ніколи не прийде додому до дітей. З її слів, здається що це страшний сон, який ось-ось має закінчитися і все буде.
"Коли ми ховали чоловіка, багато хто говорив: "Ти сильна". Хоча ці слова не однозначні. Скоро буде рік по загибелі чоловіка. Я досі себе збираю по частинках. Так, я мушу бути сильною, тому що іншого виходу в мене немає. Моя сила в цей період полягає в тому, щоб просто продовжувати далі виконувати роль за двох і мами, і тата, тому що дітям потрібна турбота, їм потрібна підтримка моральна, психологічна. В донечках я бачу продовження свого чоловіка".
Родина Антонюків, липень 2026 року, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
