За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Фото Дениса Монастирського в музеї університету управління та права, січень 2024, Хмельницький. Фото: Суспільне Хмельницький
Олена Черняк навчалась із Денисом Монастирським в одному університеті, а потім — разом із ним у ньому викладали.
"Коли я вступила на перший курс, Денис навчався на п’ятому. Мені здається, що його курс був один із найпотужніших по випускниках, по їхніх здобутках. Вони ще тоді настільки солідно виглядали, що ми з ними віталися. Бо ми не знали: вони викладачі чи студенти. В мене завжди викладачі діляться на дві категорії: коли вони або дуже лояльні до студентів, і тоді студенти їх люблять, або коли вони вимогливі, але через свій авторитет студенти їх люблять ще більше. Власне, Денис таким і був. Він був різносторонньою людиною, йому подобалась культура, мистецтво, в нього були особливі такі релігійні чи емоційні погляди й це завжди викликало повагу. Його зовнішній вигляд завжди був прикладом для такого стилю науковця, впевненого юриста. Для нас була велика втрата, коли він пішов з університету в Київ, але з іншого боку ми розуміли, що він зможе зробити якісні зміни в Україні", — розповіла Олена Черняк.
Пам’ятна дошка Денису Монастирському з барельєфом на фасаді університету управління та права, січень 2024, Хмельницький. Фото: Суспільне Хмельницький
Дмитро Виговський — навчався в аспірантурі разом із Денисом Монастирським та три роки проживав із ним у гуртожитку у столиці.
"Жили в одній кімнаті три роки. Я раніше Дениса не знав — він навчався на курс пізніше мене. Те, що це людина незвичайна — було зрозуміло одразу. Такої інтелігентної й, як мені спершу здалося, я помилився, рафінованої людини я більше не бачив. Ми так жартували, я запитав: "Денис, в якій оранжереї тебе, як того ананаса вирощували? Ну, ти ж тими вулицями ходиш, там гопники, за дівчину якась бійка може бути". А він каже: "А для чого? Ці питання можна вирішувати інакше". І вже через пів року спілкування і спільного проживання я зрозумів: це не рафінованість, це — вихованість і інтелігентність. Це його завжди, окрім високого рівня інтелекту й ерудиції, відрізняло. І я зрозумів, що ця людина в певних сферах буде дуже потрібною.
Денис Монастирський в поході в горах, Україна. Архівне фото Жанни Монастирської
Те, що Денис Монастирський став міністром внутрішніх справ здивувало Дмитра Виговського: "Я, звісно, не думав, і не міг собі уявити, що це може бути посада міністра внутрішніх справ України. Коли у 2014 році почались бойові дії, тільки тоді я побачив, що дійсно, треба нам переходити на європейські "рейки". Чесно кажучи, я був впевнений, що Денис піде по сходинках політичної кар’єри дуже високо. Але в плані адміністративної діяльності — я його не уявляв. Я був впевнений, що він буде законодавцем — народний депутат. І коли він став народним депутатом, я не здивувався нітрохи. А от те, що погодився стати міністром внутрішніх справ — це для мене стало сюрпризом. І перше, що я сказав: "Денис — вітаю, тире — співчуваю". Кожен день Денис чимось дивував. До прикладу, він абсолютно не їв м'ясо, йому мама готувала, дуже смачні биточки з соєвого м'яса, ми коштували", — пригадує сусід за гуртожитком.
За словами Дмитра Виговського, Денис Монастирський дуже любив природу і свою мати — Аллу Борисівну: "Зазвичай у суботу та неділю він прокидався о шостій ранку та йшов гуляти в Голосіївський ліс. Чудового одного дня, коли я ще сплю, він мене будить: "Дім, слухай, яка гарна погода: сніжок випав, морозець, підемо погуляємо?" — "Денис, ні". А він каже: "Тоді я тебе хотів попросити, я не хочу брати мобільний телефон, бо буває, що там по роботі дзвонять, турбують, то я залишу. А я йому: "Ну, то вимкни". Він відповів: "Як? Раптом мама передзвонить — буде переживати. Побачиш, що мама, то просто скажи, що Денис пішов гуляти".
Денис Монастирський разом з мамою Аллою Монастирською в парку, Хмельницький. Архівне фото Алли Монастирської
У 1997 році Денис Монастирський зі срібною медаллю закінчив 11-А клас Хмельницького міського колегіуму. За словами його мами Алли Борисівни, отримати золоту медаль йому завадила четвірка з російської. Ірина Стукалова — викладала у Дениса Монастирського інформатику у старших класах.
"Він був з "моїх" хлопців, тому що займався додатково програмуванням. Я їх готувала до олімпіади. Він виходив на олімпіади навіть на обласний рівень. Перемагав на міському рівні і я завжди вважала, що він піде програмістом. Він був універсальний учень — не тільки в мене показував такі видатні здібності. Я пам’ятаю, як у вчительській колись вчителька української мови Софійчук Галина Калениківна зачитувала в голос його твір з української мови. І така художня мова для дитини — це було враження", — каже Ірина Стукалова.
Вчитель біології Валентин Говорун теж пам’ятає Дениса Монастирського: "Пам’ятаю його таким веселим хлопчиком, завжди він був комунікабельний. Вчився гарно. Проявлялась в нього велика людяність, повага до старших. Я його так схарактеризую — зразок в навчанні, зразок в поведінці".
Денис Монастирський разом з батьком Анатолієм Монастирським, Хмельницький. Архівне фото Алли Монастирської
Хмельничанин Юхим Думер — сусід сім’ї Монастирських. Каже, сусіди Дениса любили: "Що попросиш, обов’язково допоможе тобі, розкаже. У нас про нього дуже гарна згадка завжди".
Сусідка Тетяна Штукалюк пам’ятає Дениса Монастирського школярем: "Він виріс тут, і в школу ходив, і вчився в інституті, і одружився — жив тут. Він такий спортивний, завжди займався спортом, ранком бігав, потім — коли вони вже з Жанною жили разом, то теж разом спортом займалися. Я у дворі квіти садила, а він завжди казав: "У вас такі гарні квіти". Дуже завжди хвалив. І коли я почула, що він загинув — цілий тиждень плакала. Коли він вже був міністром — то він не приїжджав, ми його не бачили. Жанна приїжджала, він — ні.
Денис Монастирський разом з дружиною Жанною Монастирською. Архівне фото Жанни Монастирської
Станіслав Крук познайомився з Денисом Монастирським коли йому було 17. Каже, їх об’єднувала культура: "Якраз культура являється тим основним стержнем в житті Дениса Анатолійовича, яка зробила великий внесок в його становлення, його свідомість, його відношення до світу і як формування нового керівника, керівника — майбутнього. Працював в театральній студії, він дуже гарно міг декламувати вірші. Він був ведучим багатьох концертів. Оце все дало можливість для того, щоб в майбутньому, як міністр, він міг гарно висловити думку чітко, зрозуміло".
За словами Станіслава Крука, спочатку він був помічником народного депутата Дениса Монастирського, а коли він очолив міністерство — став його радником: "Коли йому запропонували йти міністром, він мені телефонує, виходячи від Президента, каже: "Станіслав Леонідович — так і так, мені пропонують цю посаду". Я говорю: "Йди, бо якраз такі люди мають і міняти державні установи".
Станіслав Крук каже, що частину праху Дениса Монастирського розвіяли над Південним Бугом: "Він був кремований. І частину праху привезли до Хмельницького і ми тут якраз розвіяли на Бугу. Цей процес проходив разом з мамою".
