За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Дмитро Савчук “Дикий” долучився до війська у 18 років, травень 2025, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
Хмельничанин Дмитро Савчук на позивний "Дикий" — військовослужбовець 14 окремого полку безпілотних авіаційних комплексів СБС. У вересні 2024 року під час бойового завдання на Донеччині отримав поранення та втратив дві нижні кінцівки. Чоловік зараз проходить реабілітацію та вчиться ходити за допомогою двох протезів. Через дві ампутації вище колін Дмитро не припинив службу в Збройних силах.
Про це Суспільному розповів Дмитро Савчук.
Дмитро після того, як російські вйська вторглися в Україну в 2014 році, разом з однодумцями почав допомагати війську. З 17 років намагався переконати командирів добробатів, аби ті взяли його на фронт.
"Але так, як вони мене добре знали, то вони мене зморозили. Сказали: "Буде тобі 18, то приходь". Мої погляди сформувало в першу чергу вивчення історії України. Я захоплювався цим питанням. Не тільки історією України, а і Європи, і світової. Тоді я зрозумів, що історія, в певній мірі, циклічна. А коли побачив, що на мою країну нападають, а я 14-річний хлопець тоді був, то що я міг зробити? Я долучився до волонтерського руху".
Дмитро під час служби в ДУК “Правий сектор”, вересень 2019, Донецька область. Дмитро Савчук
У 2019 році, як тільки йому виповнилося 18 років, Дмитро долучився до Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".
"Мені подзвонили хлопці і сказали: "Якщо хочеш на фронт, маєш три дні. Типу, щоб вирішити хочеш чи не хочеш і на збір речей". Тоді я вирушив вперше в Донецьку область.Родині сказав тоді, що їду на волонтерську базу. На третій раз, коли я вже зібрався підписувати контракт зі Збройними силами України, мені сказали: "Братан, у нас тут є можливість взяти участь в нормальному такому двіжі з якого можна не вийти. То скажи батькам, що ти там. Щоб, якщо "задвохсотять", то щоб не так образливо було. Ну, я сказав. Ясна річ, тоді емоції були, але я поїхав".
Дмитро під час служби в ССО, грудень 2021, Луганська область. Дмитро Савчук
У січні 2020 року Дмитро долучився до одного з підрозділів Сил спеціальних операцій. Виконув бойові завдання на в Донецькій, Луганській, Харківській та Сумській областях.
"Десь за місяць до нашої заміни почалося повномасштабне вторгнення. Групи наші вирушили на передову, вони там працювали. Ми в складі там броньованих машин прикривали відхід основної частини нашого батальйону в Луганській області. Памʼятаю, ми багатьом людям тоді допомагали виїхати, допомагали трохи зібратися в ситуації, тому що в дітей була паніка, шок тоді був. Просто величезні колони цивільних, які тікали з області. Пізніше ми переїхали в сусідню область і почали працювати. Я тоді був кулеметником на "Хамері", переважно, як охорона групи БП, але згодом ми переїхали на Сумщину, коли вже почався процес відходу ворожих військ звідти.
Дмитро на міжнародних навчаннях для бійців ССО, вересень 2021, Естонія. Дмитро Савчук
На Сумщині Дмитро отримав перше поранення внаслідок скиду з російського FPV-дрона. Після реабілітації чоловік повернувся в свій підрозділ. А згодом, у вересні 2023 року, перевівся до 14 окремого полку безпілотних авіаційних комплексів СБС та став оператором FPV-дронів.
"Сили спецоперації — це був класний досвід, класне здобуття навичок, класна команда. Але коли почалася епоха дронів, FPV-дронів особливо, я загорівся цією тематикою і мене забирали, просили перевестися мої побратими з різних організацій. Це були побратими з фанатських рухів Київщини. От вони мене запросили до себе в полк. І разом з новосформованою групою ми вирушили на Лиманський напрямок.
Дмитро під час служби в ССО разом з побратимами, травень 2022, Харківщина. Дмитро СавчукТам я трохи попрацював з FPV-дронами, а згодом ми перейшли на трохи важчі дрони. Доволі така потужна річ, ми скидали протитанкові міни, великі боєприпаси, по 8,5, та 10 кілограмів. Робота ця насправді захоплювала. Тому що, коли ти маєш з чим порівняти, коли потрібно було раніше на собі тягнути автоматичний гранатомет на позицію і після того там твої побратими працювали з нього, ти там пробуєш коригувати це все з "Мавіка", а тут разом. Просто там йде ворожа штурмова група і ти просто там однією "ТМкою" розносиш, ну, просто розносиш всю групу".
Тренування під час служби в СБС, липень 2024, Донецька область. Дмитро Савчук
У вересні 2024 року Дмитро отримав поранення поблизу населеного пункту Терни Донецької області та втратив дві нижні кінцівки.
Ми працювали доволі непоганий відрізок часу. Це було і мінування, і прикриття нашої піхоти. Фактично весь час ми працювали вночі. Так сталося, що моя група поїхала на курси, напарниця пішла у відпустку. Мені дали новосформовану групу, новий екіпаж. Сказали трохи їх ввести в курс справи, трохи підівчити і трохи з ними попрацювати. В один момент я приїхав на КСП, ми подивилися стрім. Бачу масований наступ. Розумую, що може постраждати добре наша 67 бригада. Тоді була дуже погана погода для польотів, але ми вирішили, що треба виїхати й попрацювати. Ми тоді підірвали три бліндажі з ворожими штурмовими групами. І на четвертий — ворог вичислив звідки ми працюємо. Ми якраз з побратимом вийшли замінити батареї, бомби причепити і отримали тягла від них. Ну, а там вже зразу почався процес порятунку власного життя.
Тоді, розповів військовослужбовець, йому допоміг досвід з попередньої служби, зокрема якісне та постійне навчання такмеду.
"Одразу після вибуху я затиснув артерії. Я бачив одну ногу біля себе, вона там валялася відірвана. Перша думка: "Чорт, що знову по ногам?" Друга — мені здавалося, що теж валяється, а вона на сухожиллях висіла в мене. І я такий поняв, що, ну, приїхали, короче, треба щось робити. Покликав побратимів, вони прибігли. В нас тоді було двоє поранених. Я тоді одразу направив одного хлопця до побратима, а другого залишив біля себе. І ми вже почали процес надання допомоги".
Дмитро після ампутації двох нижніх кінцівок у реанімації в лікарні імені Мечнікова, вересень 2024, Дніпро. Дмитро Савчук
За словами Дмитра, надавали домогу за алгоритмом M.A.R.C.H. Це універсальний протокол для надання першої допомоги в бойових умовах. Він визначає послідовність дій, які можуть зберегти життя пораненого до моменту його евакуації. У нього були масивні кровотечі з двох ніг і відкритий перелом лівої руки. Дмитру наклади три турнікети.
Чоловік розповів, евакуація тривала до двох годин. Втратив свідомість він у стабілізаційному пункті.
"Коли мене поклали на хірургічний стіл, я там просив вже вколоти знеболююче і вже після нього такий думаю: "О, все, можна розслабитись". Прокинувся я вже в Дніпрі в реанімації лікарні імені Мечнікова. Тоді вже було розуміння, що ніг немає. Але тоді я пам'ятав, що під час евакуації в мене були коліна і я сподівався, що вони будуть. І коли я прокинувся, я кажу: "Та біс з тими ногами, головне, що коліна є". І прийшла мати каже: "Братан, а колін нема, їх ампутували через пошкодження". Тоді я, звісно, доволі сильно засмутився, але, що поробиш. За час війни, після втрати багатьох побратимів, близьких друзів, після того, як ти бачиш, як гинуть різні військовослужбовці, то ти думаєш, що нічого тут поганого немає. Ампутація — це не найгірше".
Після стабілізації стану та операцій в лікарнях Дніпра та Києва, Дмитро розпочав лікування та реабілітацію в столиці. Далі — процес протезування.
"Працював з однією з київських протезних установ, але, на жаль, зіткнувся з великою кількістю проблем. Були неякісні протези, хибна інформація щодо фінансування протезів, вартість лише мого фінансового внеску змінювалась тричі, від 400 тисяч гривень до 1 мільйону 200 тисяч тривень, ігнорування будь-яких прохань про корегування протезів. В квітні 2025 змінив протезну організацію та долучився до центру протезування та реабілітації "Титанові". Отримав спершу механічні протези та розпочав активну реабілітацію. Згодом пройшов державну комісію щодо виділення коштів на протезування та, спільно з протезним відділом "Титанових" "Bionix group", замовили з Німеччини електричні колінні вузли, на яких зараз проходжу реабілітацію".
Дмитро під час спортивний змагань “Spartan race”, квітень 2025, Київ. Дмитро Савчук
Дмитро після двох ампутацій під час реабілітації брав участь у спортивних змаганнях та соціальних заходах. Він підтримує та морально допомагає іншим ветеранам, які теж отримали складні поранення.
“"Я дуже не люблю категорію людей, я їх називаю “плакальники”. Це люди, які телефонують мені і починають плакатися: "Ой, Боже, який ти бідний, нещасний”, – це просто треш. Мені телефонувала одна жінка і каже: “Ти розумієш, це таке страшне поранення, це кінець життя, це все”. Я лежу в реанімації, кажу: "Жіночко, забудьте мій номер, щастя вам і здоров'я". А на мій день народження, це був жовтень, я вже трохи стабілізований, в мене вже культі були зашиті і я відпросився в місто. От ми сиділи в одному ресторанчику, святкували. Подзвонили родичі, почали плакатися. Я кажу: "Шановні, у вас руки й ноги на місці, а ви плачете, а сиджу, п'ю безалкогольне пиво, їм м'ясо і в мене все просто окей. Загалом, я сприймаю це все, як боксерський поєдинок з життям. Життя мені дало плюху і сказало: "Ти або здаєшся і це все, або починаєш давати відповідь, починаєш ставати на ноги, реабілітуватися".
