За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Хмельницький музикант Сергій Строян. Фото: Суспільне Хмельницький.
Музикант, лідер гурту "Чумацький шлях", колишній соліст гурту "Тартак" Сергій Строян з початком широкомасштабної війни повернувся з Києва у рідний Хмельницький. Після короткої паузи "Чумацький шлях" поновив свою творчу діяльність. Про виклики війни, музичне волонтерство, благодійні тури на підтримку ЗСУ та народження сина під час війни Сергій Строян розповів в інтерв’ю Суспільне Хмельницький.
"На кожному перехресті стоять протитанкові їжаки –
це якось моторошно. Ти розумієш: ось вона тут – війна!"
Сергію, пригадай перші дні широкомасштабної війни Росії проти України. З тобою усе було так, як і з більшістю: шок, страх і творчість на паузі?
Так. Так і було. У 2021 році я переїхав в Київ. Солістом в "Тартаку" я почав працювати у 2020 році. Рік був важким, з карантином. Потім якось все потроху почало притихати, і в лютому 2021 я переїхав у Київ. Рівно рік я прожив там і 24 лютого почалась війна. Довелось повертатися у Хмельницький. Я жив у квартирі на 23 поверсі. У нас вікна якраз виходили на Бучу. Ми недалеко жили від Бучі. Там було видно постійні польоти літаків, гвинтокрилів. Ти дивишся і досить було…
Страшно? Так, було страшно, було незрозуміло. Оце відчуття, яке літало в повітрі – незрозуміло. Для мене асоціація з цим періодом – це чогось більше, навіть Хмельницький, а не Київ. Коли в рідному місті на кожному перехресті стоять протитанкові їжаки – оце якось моторошно. Коли ти розумієш, що…
Це війна.
Так, ти розумієш: ось вона тут – війна! У той період я жив у свого батька. І прямо біля його будинку будувався блокпост. Ми допомагали його будувати. Це відчуття максимальної готовності. Готовності до будь чого. У батька – підвал, в який, можливо, ніколи й не заходив, а тут ми його облаштували: якісь лавки, ще щось. Реально мій батько готувався до того, що, можливо, прилетить і сюди. Оце от такі відчуття були в кожної людини. Єдність максимальна через те, що не було місця в Україні, де хтось міг би відчувати себе в безпеці. Біда спільна і цю біду треба було якось спільними зусиллями долати.
Хмельницький музикант зі своїми прихильниками. Фото з архіву музиканта.
"Завжди є таке відчуття, що ти щось мало робиш.
Навіть відчуття сорому може бути, я можу сказати це відверто"
Коли, на якому етапі ти усвідомив свою роль у цій війні: йду воювати, буду волонтерити чи щось інше?
Ми вперше взяли в руки інструменти десь у квітні 2022. Тоді ще було незрозуміло, чи дійсно потрібно це, чи музика на часі. Чи будуть це слухати? Я думав з такої точки зору, що я сам музики в той період не слухав. Я розумів: якщо я не слухаю, значить і люди не слухають . Але десь через місяці три ми вперше зіграли на благодійному марафоні на телебаченні. І відтоді поступово почалося наше включення в цей процес. Бачили, що потрібно допомагати захисникам. Багато якраз в той час фестивалів було благодійних, концертів, де ми зібрались в якомусь місці, зіграли, зібрали гроші, щось закупили для ЗСУ. Всі зрозуміли, що все ж таки можна збирати чималі кошти музикою, творчістю, аби допомагати захисникам. Усі сфери мистецтва доєдналися до цього процесу.
Чи призивали тебе в армію?
У мене не було призову. Весь цей час ми грали для бійців. З військових частин, нацгвардії самі нам телефонували: "Чи можете ви приїхати зіграти, аби підтримати, підняти бойовий дух хлопців?" Ми грали декілька разів для бійців, які вийшли з оточення. У Бахмуті вони були. Завжди є таке відчуття, що ти щось мало робиш. Навіть відчуття такого сорому може бути, я можу сказати це відверто. Бо багато моїх знайомих пішли воювати. А ми якось поки так.
Що б ти сказав людині, яка каже: "Та як це так можна – концерти?! Зараз війна, а вони пісні співають?"
Моя думка: музика, безперечно, потрібна. Тому що саме завдяки музиці можна акумулювати людей.
Музика збуджує наші рефлекси?
Так, звичайно.
Через музику людина може пройти певний катарсис, очиститися, вивільнитися від агресії, зарядитися позитивними емоціями.
Так. На своїх концертах ми це бачили. Музика сприяє цьому. Те, що ми постійно виступаємо в цей час, ми називали такою арттерапією. Ми зрозуміли, що зараз працює той принцип, часто Іван Леньо з "Коzаk System" про це каже: "Ти або в ЗСУ, або для ЗСУ". І хочеться, щоб всі люди розуміли цей принцип і якось так працювали.
Чи пишуться під час війни нові композиції?
Зараз ми почали досить активно працювати, я б навіть сказав – ще більше, ніж до повномасштабної війни. Ми зрозуміли: або ти працюєш зараз, або вже, можливо, взагалі незрозуміло як.
Ми написали декілька нових пісень. Одна з них – це пісня "Сокіл", яку ми видали на початку 2023 року. Це народна пісня, народний текст, який ми трохи переформатували і записали її з польським колективом "Żywiołak" – це наші друзі, колеги. Ми з ними знайомі були ще раніше.
Ця пісня про навалу Османської імперії на Україну. Про те, як знищували цілі села, про це співалось. У пісні ми змінили лише одне слово: співаємо "надлетіли орки", а в пісні було "надлетіли турки, турки в Україну". Ти розумієш, що це багатовікова історія.
Готових у нас є зараз ще три пісні, які були написані у часи війни.
"Дядько нашого музиканта написав: "Андрію, у нас тут дуже тяжка ситуація.
Щось придумайте, допоможіть. Нам потрібні тепловізор і три біноклі"
Музика і волонтерство у тебе йдуть поруч. Я бачу твою стрічку, до прикладу, у Фейсбуці: ти збираєш кошти на знаряддя та автомобілі для 41 бригади, для 54 . Ти постійно придумуєш якійсь розіграші. Розкажи про це.
Як я казав, на самому початку ми самі не бралися за такі речі, на кшталт – робити збори. Ми долучались до когось, співпрацювали з волонтерами . Одного разу дядько нашого музиканта, бас-гітариста Андрія Моси, він був на Куп’янському напрямку, просто у вайбер написав: "Андрію, у нас тут дуже тяжка ситуація. Щось придумайте, допоможіть. Нам потрібно тепловізор і три біноклі". Андрій прийшов на репетицію і цим всім поділився з нами. У мене просто таке: "Ну, давай, ми мусимо". Чого ми раніше цього не робили? Ми не вірили, що ми зможемо зібрати кошти. Оголосили збір. Одразу ж зробили розіграш: у нас була така маска нашого персонажа "Козамонстра".
Сергій Строян з символом гурту — маскою “Козамонстра”. Фото з архіву Сергія.
Це символ вашого гурту.
Так. Це була маска для шоу, яку ми готували для поїздки в Німеччину. Ми одразу: "Люди, ми її віддаємо!" І я був навіть трохи здивований, що буквально за декілька днів ми зібрали всю суму. Закупили ці речі і відправили хлопцям. Зрозуміли: ми можемо це робити. Якщо нам люди довіряють, значить ми мусимо це робити!
Ми багато виступали у військових шпиталях. Нас вже знали. Ми спеціально створили акустичну програму для того, щоб могли виступати на таких благодійних акціях для військових, тобто мобільно і швидко. Потім ми познайомилися з волонтерською організацією "Волонтери "Фонд людей" . І вони: "Хлопці, у нас є запит на машину пікап для 54 бригади ЗСУ".
Наразі "Чумацький шлях" у всеукраїнському турі містами України. Ви збираєте кошти, аби придбати цей пікап для 54 бригади ЗСУ?
Так. Ми мусимо це все якось розширювати. І тому ми вирішили, що поїдемо в тур, будемо проводити благодійні аукціони. Побачили, як це роблять інші музиканти. Ми вже знайшли себе в цій історії.
Для своїх прихильників ви привезли не тільки музику, але й трофеї від військових, які вам передали волонтери? Кожна ця річ має свою історію війни. Обери якусь одну, розкажи.
Нам волонтери почали допомагати в цьому плані. Вони отримували від військових дуже багато тубусів, гільз. Моя дружина розписує їх квітами, символами України та нашого гурту. У тур, з-поміж іншого, ми взяли з собою для аукціону тубус від "Джавеліна". Я думав, що він легенький, але він доволі важкий. Коли мені ще розказують історію цих речей, у мене взагалі мороз по шкірі. Цей тубус використовувався на фронті, він підбив російський танк. І щоб витягнути його з нуля, Віталій Вапняр – військовий, який займався евакуацією поранених і вбитих наших воїнів – ризикуючи життям, взяв ще й цей тубус . На жаль, згодом він загинув… Віталій Вапняр – наш земляк, родом з Деражні Хмельницької області.
З благодійним туром ви вже об’їздили п’ять міст: Київ, Одеса, Тернопіль, Львів та Луцьк. Яку суму вдалося зібрати?
Дуже вдячні нашим прихильникам за їхню підтримку. Вже зібрано 165 тисяч гривень. Попереду ще три міста: Вінниця, Івано-Франківськ, Хмельницький. Я сподіваюсь, прийдуть наші глядачі і разом ми зможемо до кінця закрити цей збір. На придбання авто для захисників потрібно зібрати ще 75 тисяч гривень. Але важливо те, що закривши цей збір, ми одразу ж беремося за інший.
"Коли син народжувався, ми чули вибухи.
У перший же день його життя ми сиділи в підвалі пологового будинку"
У тебе під час війни народився син?
Це дуже цікавий, приємний і дуже щасливий період мого життя. Ми дізналися, що у нас буде Тимофій за два дні до початку повномасштабної війни 24 лютого. І потрібно було виїжджати з Києва. Ось це все в один момент, щоб максимально відчути і щастя, і горе. Я був присутнім на пологах. Після цього я взагалі по-іншому почав ставитися до життя.
Зараз Тимофій – це такий павербанк енергетичний для мене і для усієї нашої родини. Хочеться, щоб він ріс у незалежній, вільній Україні. І це, напевно, теж дуже сильно мотивує. Хочеться, щоб наші діти вже цього не знали. Ми часто кажемо, що Тимофій допомагає нам справитись ментально і не "поїхати" головою. Дуже допомагає, в будь-якому випадку. Коли син народжувався, ми чули вибухи. У перший же день його життя ми сиділи в підвалі пологового будинку. Повно дітей… Це якраз був жовтень минулого року, якраз оці перші постійні прильоти в Хмельницький.
Сергій Строян зі своїм сином.Фото з архіву музиканта.
Продовжи фразу: "Коли закінчиться війна, я…"
Часто думаю про це. Не знаю… Напевно, я саме в цей момент якось залишусь наодинці, буквально на пару хвилин. Просто відійду, зрозумію, яка ціна всьому цьому. Це важко… Перемога в нашому розумінні – це те, до чого ми йдемо, весь цивілізований світ йде. Але сказати, що це такий момент, що просто така радість… Це не можуть бути тільки такі емоції. Радість прийде, але згодом, мабуть… Зараз ми як живемо? Затамувавши подих. Ми не можемо ні розслабитись, ні розкиснути. Тобто у нас немає на це права. Бо якщо ми так зробимо, то тоді що? То, виходить, ми просто програємо. Тому живемо, затамувавши подих. От коли закінчиться війна з російським окупантом – ми видихнемо. І цей видих буде дуже емоційний.
